Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією: соціальна обумовленість кримінальної відповідальності та склад злочину

Abstract

Вареник К. В. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією: соціальна обумовленість кримінальної відповідальності та склад злочину. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Харків, 2025. Робота є одним із перших досліджень, спеціально присвячених розгорнутому науковому аналізу соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією та характеристиці цього злочину. На підставі проведеного дослідження встановлені особливості обставин соціальної обумовленості, елементів та ознак складу кримінального правопорушення, а також сформульовано пропозиції з удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність. Установлено та розкрито такі обставини соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією: суспільна небезпечність і поширеність (1), системно-правова несуперечливість (2), чіткість і ясність мови (3), можливість боротьби з діянням за допомогою кримінально-правових засобів та неможливість боротьби за допомогою інших (4), співрозмірність позитивних і негативних наслідків заборони (5), повнота складу кримінального правопорушення (6). Установлено, що всі ці обставини, окрім чіткості й ясності мови, при формулюванні ст. 303 КК дотримано законодавцем повною мірою. Розгорнуто досліджено об’єкт сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією. Доведено, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 303 КК України, є однорідна група суспільних відносин, що забезпечують громадський порядок і суспільну мораль, а видовим – суспільні відносини, що забезпечують суспільну мораль. Завдяки використанню концепції «об’єкт – суспільні відносини» і здійсненню детального розгляду структурних елементів охоронюваних відносин (суб’єкти, предмет та соціальний зв’язок) основним безпосереднім об’єктом сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією визначено суспільні відносини, що забезпечують суспільну мораль у сфері статевих (сексуальних) стосунків. Також з’ясовано механізм заподіяння шкоди цьому об’єкту, в основі якого – кримінально протиправний вплив на предмет суспільних відносин або на соціальний зв’язок, залежно від того, хто здійснює такий плив. Установлено, що додаткові обов’язкові об’єкти кримінальному правопорушенню, передбаченому ст. 303 КК України, не властиві, а його додатковими факультативними об’єктами є суспільні відносини, що забезпечують гідність особи, а також її честь. Проаналізовано об’єктивну сторону сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією. Досліджено форми суспільного небезпечного діяння, способи їх учинення, а також практику судів щодо встановлення цих ознак складу злочину. Установлено, що втягнення особи в заняття проституцією – це схиляння іншої особи до зайняття проституцією, спонукання її до зайняття такою діяльністю за власним бажанням, що здійснюється за допомогою принаймні одного із способів, чітко визначених в законі (ст. 303 КК). Примушування особи до зайняття проституцією – це спонукання іншої особи до зайняття проституцією всупереч власному бажанню, що здійснюється за допомогою принаймні одного із способів, чітко визначених в законі (ст. 303 КК). Обґрунтовано, що під проституцією слід розуміти сексуальні стосунки хоча б із одним партнером, які відбуваються за умови попередньої домовленості щодо їх оплати. На підставі аналізу досвіду законотворців країн Європейського Союзу зроблено висновок, що обсяг криміналізації дій, які утворюють сутенерство, чи, принаймні, пов’язані з ним, у цих країнах є набагато ширшим за той, що позначено в КК України терміном «забезпечення заняття проституцією». Тому під час встановлення змісту останнього немає підстав для його обмежувального чи навіть буквального тлумачення. Із наявного в науковій літературі визначення забезпечення заняття проституцією як створення надійних для проституції умов, надання необхідних засобів для існування особам, що нею займаються, їх захисту тощо, виявлено, що перелік відповідних дій не є вичерпним. У зв’язку з цим аргументовано, що поняттям сутенерства мають охоплюватися всі дії, які хоч якоюсь мірою відбуваються «на користь» діяльності щодо надання сексуальних послуг іншою особою, інакше кажучи – полегшують її здійснення. Проаналізовано положення Примітки 2 до ст. 149 КК (яка поширюється і на ст. 303 КК), в якій уразливий стан визначається як зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Обґрунтовано, що на слова «збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин» не припадає жодного змістовного навантаження, оскільки ці тяжкі обставини цілком охоплюються зовнішніми обставинами, про які йдеться в першій частині цього законодавчого визначення. На підставі цього сформульовано пропозицію щодо вилучення вказаних слів із тексту закону. Закцентовано увагу на тому, що для заподіяння шкоди такому об’єкту кримінально-правової охорони, як суспільна мораль, має значення сам факт появи в суспільстві нової особи, яку втягнули чи примусили займатися проституцією, а не спосіб, яким від неї цього домоглися. Оскільки застосування насильства, обман, шантаж тощо спрямовані на заподіяння шкоди інтересам особи, – заподіяння такої шкоди є принциповим для криміналізації посягань саме на ці об’єкти, а не на суспільну мораль. Крім 5 того, в майбутньому може з’явитися ще декілька (або хоча б один) способів учинення цього злочину, які не містяться в чинній редакції ст. 303 КК, що призведе до прогалини в кримінально-правовій охороні суспільної моралі. З огляду на це запропоновано вилучити з диспозиції ч. 1 ст. 303 КК вказівку на спосіб учинення цього злочину. Доведено, що такі способи, як фізичне насильство та погроза його застосування володіють набагато суттєвішим «зарядом» суспільної небезпечності, ніж інші, а отже, мають бути передбачені як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за вчинення цього злочину. Досліджено ознаки суб’єктивної сторони сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією, а також правозастосовну практику щодо їх установлення. З’ясовано, що суб’єктивна сторона втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до заняття проституцією характеризується: виною у формі прямого умислу; корисливим мотивом; двома видами мети: 1) найближчою – домогтися від іншої особи зайняття проституцією; 2) віддаленою – збагачення (заволодіння майном, правом на майно, домогтися від потерпілої особи вчинення дій майнового характеру). Суб’єктивна сторона сутенерства характеризується: виною у формі прямого умислу; корисливим мотивом; метою збагачення. Установлено, що змістом усвідомлення в разі вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 303 КК, має охоплюватися фактичний бік і соціальне значення одного з трьох зазначених там суспільно небезпечних діянь: втягнення особи в заняття проституцією; примушування особи до зайняття проституцією; або дій із забезпечення заняття проституцією іншою особою (сутенерство). При цьому в перших двох випадках у свідомості винної особи має відбиватися також спосіб учинення цих дій, тобто те, що вона використовує при цьому обман, шантаж чи уразливий стан відповідної особи, або застосовує насильство чи погрожує його застосуванням. Змістом бажання як вольового моменту вини в разі вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 303 КК, має охоплюватися вчинення одного з трьох зазначених там суспільно небезпечних діянь: втягнення особи в заняття проституцією, примушування особи до зайняття проституцією або дій із забезпечення заняття проституцією іншою особою (сутенерства). Доведено, що, незважаючи на те, що законодавець прямо не вказує на корисливий мотив в диспозиції ст. 303 КК, він є іманентним для передбаченого нею злочину. Висновок щодо обов’язковості мотиву походить із сутності суспільно небезпечних діянь, що утворюють його об’єктивну сторону, а текстуальна вказівка на нього у відповідній диспозиції виглядала б відверто зайвою, надлишковою. Досліджено суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 303 КК, яким є фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла шістнадцяти років. Суб’єкт в цьому випадку є загальним. У разі ж учинення аналізованого злочину службовою особою (ч. 2 ст. 303 КК), або особою, від якої потерпілий перебував у матеріальній чи іншій залежності (ч. 2 ст. 303 КК) – суб’єкт є спеціальним. Заслуговують на підтримку наявні в науковій літературі пропозиції щодо запровадження до Загальної частини КК окремої статті або нової частини до чинної статті, де слід передбачити перелік кримінальних правопорушень, відповідальність за які настає з вісімнадцяти років, або щодо необхідності доповнення статей Особливої частини КК примітками про такий вік. Наведено аргументи на користь того, що у випадках втягнення в заняття проституцією та примушування до зайняття проституцією неповнолітнього (ч. 3 ст. 303 КК) та малолітнього (ч. 4 ст. 303 КК) – вік, із якого може наставати кримінальна відповідальність, підвищується до вісімнадцяти років, а от у разі вчинення щодо цих осіб сутенерства – ні, тобто залишається загальним – шістнадцять років. Обґрунтовується, що, оскільки сутенерство характеризується тим, що особа, яка надає сексуальні послуги, робить це з власної волі, сутенер її до цього не примушує та в таку діяльність не втягує, а, крім цього, це діяння можливо вчинити лише тоді, коли інша особа вже почала займатися проституцією, – то різниця у віці між цими особами не має принципового значення. Проаналізовано обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за вчинення сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією, передбачені частинами 2–4 ст. 303 КК. Установлено, що для застосування таких кваліфікуючих ознак, як вчинення відповідних дій щодо неповнолітнього або малолітнього, першочергового значення набуває встановлення віку потерпілої особи. Водночас самого лише цього факту ще недостатньо. Вирішальною в цьому плані є позитивна відповідь на питання щодо того, чи охоплювався він усвідомленням суб’єкта злочину. Дослідження правозастосовної практики дозволило підсумувати, що при застосуванні такої кваліфікуючої обставини розглядуваного злочину, як його вчинення організованою групою, найбільші проблеми виникають під час встановлення і доведення стійкості як ознаки такої групи. За загальним правилом ця ознака набуває свій прояв у діяльності групи протягом тривалого часу. Разом із тим, якщо протягом не досить тривалого проміжку часу кримінально протиправна діяльність групи здійснювалась інтенсивно – готувалося та (або) вчинювалося багато злочинів (три і більше), це вже свідчить про наявність певної тенденції в поведінці осіб, які складають відповідну групу, а тому є проявом її стійкості. Системний аналіз санкції ч. 4 ст. 303 КК дозволив установити, що поняттям «тяжкі наслідки» у ч. 4 ст. 303 КК охоплюється спричинення такої шкоди: загибель людей (1), спричинення тяжких тілесних ушкоджень (2), самогубство потерпілої особи (3), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (4), зараження венеричною хворобою (5). Ці наслідки відрізняються між собою як за характером, так і за ступенем суспільної небезпечності, а тому це має зумовлювати й різну караність їх настання. З огляду на запропоновано «розділити» ч. 4 ст. 303 КК на дві окремі частини, залишивши в тій, що кореспондуватиме чинній ч. 4, 8 таку ж санкцію та наслідки у вигляді загибелі людей і заподіяння ним тяжких тілесних ушкоджень. У новій частині (яка тоді стане ч. 4, оскільки має бути розташована між частинами 3 і 4 чинної редакції) пропонуємо зазначити такі наслідки, як самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, зараження венеричною хворобою, передбачивши за їх настання покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Доведено, що спричинення майнової шкоди у великому розмірі не може належати до кола тяжких наслідків аналізованого злочину, оскільки в його контексті – це не наслідок взагалі. Водночас є сенс вести мову про одержання під час учинення відповідних діянь доходу у великому розмірі. При цьому розмір доходу характеризує вже не суспільно небезпечний наслідок, а предмет кримінального правопорушення. Викладене дозволило обґрунтувати висновок щодо необхідності внесення змін до ч. 4 ст. 303 КК чинної редакції шляхом включення до неї окремої кваліфікуючої ознаки «якщо вони були поєднані із отриманням доходу у великому розмірі». Цю кваліфікуючу ознаку запропоновано помістити в ч. 4 нової редакції цієї статті поряд із такими наслідками, як самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, зараження венеричною хворобою.