Наукова установа НАПрН України

Репозитарій НДІ вивчення проблем злочинності

імені академіка В. В. Сташиса — офіційне сховище публікацій, звітів та наукових матеріалів Інституту з відкритим доступом та стабільними посиланнями.

Кількість документів в архіві: 85

Авторський договір Положення про репозитарій

Розділи

Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.

Зараз показуємо 1 - 9 з 9

Нові надходження

Кримінальна відповідальність за незаконну лікувальну діяльність: досвід Німеччини, Франції, Італії та Іспанії
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право, 2026-01-30) Артюхова, Валерія Володимирівна
Стаття присвячена дослідженню кримінально-правового регулювання незаконної лікувальної діяльності в Україні та державах – членах Європейського Союзу. Вихідним методологічним підґрунтям обрано конституційне положення про визнання життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, а також положення базових актів національного законодавства й міжнародно-правових документів у сфері охорони здоров’я. Особливу увагу приділено порівняльно-правовому дослідженню відповідних норм законодавства Німеччини, Франції, Італії та Іспанії. Показано, що в Німеччині й Франції відповідні діяння криміналізовано у спеціальних законах і кодексах про охорону здоров’я, тоді як в Італії та Іспанії – у нормах кримінальних кодексів, які встановлюють відповідальність за незаконне здійснення професійної діяльності загалом. З’ясовано, що іноземні моделі криміналізації є більш деталізованими: визначають поняття медичної практики, конкретизують перелік діянь, які утворюють склад незаконної діяльності, чітко окреслюють вимоги до суб’єкта делікту. Виокремлюються також кваліфіковані склади, притаманні зарубіжним правопорядкам: здійснення діяльності під час дії дисциплінарних стягнень, використання у злочинній діяльності електронних засобів, спонукання до вчинення правопорушення або керівництво незаконною діяльністю, публічне привласнення професійного статусу. Розглянуто санкції, які визначають вид і розмір покарання за вчинені злочини – штрафи, позбавлення волі, а також додаткові покарання у виді конфіскації та тимчасової чи постійної заборони на здійснення професійної діяльності. На основі компаративістичного аналізу зроблено висновок про можливість удосконалення ст. 138 КК України шляхом конкретизації ознак об’єктивної сторони, суб’єкта злочину та диференціації кримінальної відповідальності, залежно від тяжкості суспільно небезпечних наслідків. Підкреслюється, що подальші порівняльно-правові дослідження сприятимуть гармонізації українського законодавства зі стандартами Європейського Союзу та формуванню ефективної моделі кримінально-правового захисту здоров’я людини.
Декриміналізація незаконного поводження з наркотиками без мети збуту: «крига скресла»
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право, 2026-01-30) Пироженко, Олександр Сергійович
Стаття присвячена проблематиці реалізації кримінальної відповідальності за незаконне поводження з наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами та прекурсорами без мети збуту щодо осіб, які хворіють на розлади психіки та поведінки внаслідок їх вживання. Засвідчено прийняття урядом нової Стратегії наркополітики до 2030 року, яка має на меті впровадження розширення доступу наркозалежних до медичних і соціальних послуг, зміни ставлення до таких осіб та підвищення рівня суспільної обізнаності про проблеми таких осіб. Акцентовано у вагу на позитивних змінах вектору державної політики в частині пошуку не каральних методів для протидії розповсюдженню психоактивних речовин, а переорієнтації заходів протидії їх незаконному обігу від кримінально-караних до адміністративно-виправних, профілактичних, медичних та соціально-психологічних. Стверджується, що реалізація згаданої стратегії спонукає до перегляду сучасного розуміння ступенів суспільної небезпечності та суспільної шкідливості діянь, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів без мети збуту, в рамках трикутника «адміністративне правопорушення» – «кримінальний проступок» – «злочин». Наведено диференціацію правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів без мети збуту, адже це діяння, відповідальність за які передбачено різними нормативними актами: Кодексом України про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом України. Здійснено аналіз статистичних показників кримінальної відповідальності за ст. 309 КК України до введення в дію норм про проступки та після набрання ними законної сили. Окремо звертається увага на суттєве зростання числа військовослужбовців, які притягуються до кримінальної відповідальності за незаконне поводження з наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами та прекурсорами без мети збуту. Наголошено, що існуючі пропозиції декриміналізації ст. 309 КК України та відповідні зміни до ст. 44 КУпАП вимагають більш виваженого та заснованого на емпіричних дослідженнях підходу. Запропоновано авторське бачення щодо покращення кримінально-правового врегулювання відповідальності за даний вид кримінальних правопорушень.
Підтримка ментального здоров’я населення під час воєнного стану як елемент запобігання злочинності
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право, 2026-01-30) Васильєв, Андрій Анатолійович
Наукову статтю присвячено аналізу підтримки психічного / ментального здоров’я як можливого елементу запобігання кримінально протиправним проявам в період воєнного стану. Зазначено, що громадське здоров’я є стратегічним резервом держави, базисом для її існування як такої та основою розвитку людського капіталу. Окрему роль у формуванні такого стратегічного резерву відіграє підтримка психічного здоров’я. Підкреслено, що за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я порушення психічного здоров’я – це збірне поняття, що охоплює психічні розлади, різні види психосоціальної інвалідності та інші психопатологічні стани, пов’язані зі значним дистресом, функціональними порушеннями чи ризиком самоушкодження. Такі порушення можуть впливати на громадську безпеку, правоохоронні органи та національну безпеку. Наведено, що в Україні станом на вересень 2024 року вже близько 10 млн людей мали ризик психічних розладів. Зазначено, що ВООЗ акцентує увагу на тому, що здоров’язберігаючі та профілактичні зусилля спрямовані на зміцнення психічного здоров’я шляхом коригування його індивідуальних, соціальних та структурних детермінант. Для цього можуть застосовуватися заходи індивідуального, групового та загальнопопуляційного рівня. Останнє відповідає і класичній трирівневій структурі запобігання злочинності, основу якої складають заходи загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального характеру. Зважаючи на особливості всіх трьох рівнів запобіжної роботи в організаційному плані можна виокремити такі етапи її проведення: встановлення, реєстрація та облік осіб з психічними розладами та аномаліями, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень (наприклад, у випадку внутрішньо переміщених осіб це можуть бути транзитні центри для евакуйованих чи переселенців); виявлення індивідуальних особливостей таких осіб, оцінка їх способу життя, поведінки у минулому (запровадження обов’язкового анонімного тестування); прогнозування поведінки таких осіб, індивідуальне планування та проведення профілактичних заходів, у тому числі й лікувальних (у разі потреби – реабілітація); регіональне планування, взаємодія та координація роботи установ та організацій, які надають послуги з психологічного супроводу та підтримки.
Криміналізація незаконного продажу донорської крові та її компонентів під час воєнного або надзвичайного стану: pro et contra
(Науковий вісник Національного Ужгородського університету. Серія Право., 2026-01-30) Забуга, Юлія Юріївна
У статті здійснюється комплексний кримінально-правовий аналіз проблеми незаконного продажу донорської крові та її компонентів у контексті забезпечення права на охорону здоров’я в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а також під час епідемій/пандемій. Актуальність дослідження зумовлена збройною агресією російської федерації проти України, яка спричинила суттєве зростання кількості осіб, що потребують невідкладної трансфузійної допомоги, а також підвищення стратегічного значення донорської крові як незамінного та обмеженого медичного ресурсу. У роботі обґрунтовується теза про відсутність у чинному кримінальному законодавстві України спеціальної норми, яка б визначала кримінально-караними суспільно небезпечні прояви незаконного продажу донорської крові та її компонентів у кризових умовах. Авторка критично аналізує положення ст. 143 Кримінального кодексу України та доводить, що кров і її компоненти не можуть визнаватися предметом злочину, передбаченого ч. 4 цієї статті. Причиною цього є використання у сфері трансплантації вузького розуміння поняття «анатомічні матеріали людини». Особливу увагу приділено співвідношенню медичного та правового підходів до визначення поняття анатомічних матеріалів людини. Доведено, що кров у медичному розумінні є різновидом анатомічного матеріалу людини. Водночас, на рівні національного законодавства та міжнародних актів у сфері трансплантології (зокрема Директиви 2004/23/ЄС), кров та її компоненти свідомо виведені за межі правового регулювання трансплантації, оскільки не використовується під час застосування цього методу лікування. Відповідно, розширювальне тлумачення предмета злочину, передбаченого ст. 143 КК України, є неприпустимим та суперечить чинному законодавству. У статті здійснено огляд судової практики, пов’язаної з незаконним обігом донорської крові та її компонентів, що засвідчує відсутність єдиного підходу до кримінально-правової кваліфікації таких діянь. Наголошується, що у низці випадків правоохоронні органи та суди необґрунтовано застосовують положення ч. 4 ст. 143 КК України, тоді як більш правильною є кваліфікація таких діянь за загальними нормами, зокрема за ст. 191 КК України. Варто мати на увазі, що за чинним законодавством незаконний продаж донорської крові має тягнути адміністративну відповідальність за ст. 45-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Окремий розділ роботи присвячено аналізу підстав для криміналізації незаконного продажу донорської крові та її компонентів у кризових умовах. Використовуючи теоретичні положення теорії криміналізації, авторка доводить наявність сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників, що обґрунтовують доцільність встановлення кримінальної відповідальності за такі діяння у період воєнного чи надзвичайного стану, а також під час епідемій і пандемій. Аргументується, що адміністративно-правові засоби впливу в таких умовах є недостатніми, а незаконний продаж донорської крові безпосередньо загрожує життю і здоров’ю значної кількості осіб та підриває здатність держави виконувати свої базові соціальні функції.
Оптимізація наркополітики в умовах війни і повоєнного відновлення : матеріали медико-прав. полілогу
(ТОВ «Видавничий дім «Право», 2025-05-10)