Наукова установа НАПрН України

Репозитарій НДІ вивчення проблем злочинності

імені академіка В. В. Сташиса — офіційне сховище публікацій, звітів та наукових матеріалів Інституту з відкритим доступом та стабільними посиланнями.

Кількість документів в архіві: 114

Авторський договір Положення про репозитарій

Розділи

Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.

Зараз показуємо 1 - 9 з 9

Нові надходження

Технологізація та пріоритезація у криміналістиці: нова парадигма цифрового розвитку в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення
Авдєєва, Галина Костянтинівна
;
Шевчук, Віктор Михайлович
;
Капустіна, Марієтта Владиславівна
(2026-05-25, ТОВ «Видавничий дім «Право»)
Пріоритет прав людини у кримінальному провадженні: межі втручання, ефективні засоби захисту
Глинська, Наталія Валеріївна
;
Клепка, Дар’я Ігорівна
;
Барабаш, Анастасія Анатоліївна
(2026-04-28, ТОВ «Видавничий дім «Право»)
У збірнику висвітлено актуальні проблеми кримінального провадження, містяться результати дискусії за такими ключовими напрямами: 1) пріоритет прав людини під час застосування примусових заходів у кримінальному провадженні: проблеми балансу; 2) проблеми доказування в інтрузивному сегменті кримінального провадження; 3) ефективні засоби захисту прав та законних інтересів людини у кримінальному провадженні; 4) технологізація як інструмент пріоритезації завдань кримінального провадження та захисту прав людини. Розраховано на широке коло читачів, зокрема на науковців, викладачів, аспірантів, студентів юридичних закладів вищої освіти, фахівців у галузі права та всіх, хто цікавиться питаннями кримінального провадження
Кримінально-правова охорона інформаційної безпеки в Україні
Борисов, Вячеслав Іванович
;
Пащенко, Олександр Олександрович
;
Нетеса, Наталія Володимирівна
;
Фєдосєєв, Володимир Васильович
;
Євтєєва, Дарина Петрівна
(2024-12-24, ТОВ «Видавничий дім «Право»)
Монографія присвячена розгляду актуальних питань кримінально-правової охорони інформаційної безпеки в Україні. У виданні запропоновано класифікацію суспільно небезпечних діянь, вчинення яких супроводжується спричиненням шкоди інформаційній безпеці України або містить можливість заподіяння такої шкоди. На підставі цього поділу здійснено аналіз інформаційних кримінально-протиправних діянь, що посягають на основи національної безпеки України; кримінальних правопорушень у сфері охорони державної таємниці та іншої інформації, що забезпечує обороноздатність держави; суспільно небезпечних діянь у сфері використання електронно-обчислювальних машин (компʼютерів), систем та компʼютерних мереж і мереж електрозвʼязку; інформаційних кримінально-протиправних діянь, що посягають на мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок. Книга розрахована на науковців, викладачів права, народних депутатів України, працівників правоохоронних і судових органів, аспірантів (адʼюнктів), студентів, слухачів закладів вищої освіти, а також усіх інших осіб, хто цікавиться цією проблематикою.
Наукова спадщина академіка В. В. Сташиса в сучасному кримінально-правовому дискурсі
Борисов, Вячеслав Іванович
;
Пономаренко, Юрій Анатолійович
;
Баулін, Юрій Васильович
;
Демидова, Людмила Миколаївна
;
Тютюгін, Володимир Ілліч
(2025-06-30, Вісник Національної академії правових наук України)
Стаття присвячена аналізу творчої спадщини видатного українського ученого-криміналіста академіка В. В. Сташиса в контексті сучасного кримінально-правового дискурсу. Передусім, висувається пропозиція про найменування відповідного напряму наукових досліджень «персональною доктринологією» і відтак застосовується персонально-доктринологічний підхід до вивчення наукових ідей, суджень та пропозицій, сформульованих В. В. Сташисом. Зокрема, викладаються його ідеї, які були висловлені ним під час робіт із підготовки проєктів КК УРСР 1960 р. та КК України 2001 р., показується, як ці ідеї вплинули на зміст названих кримінальних законів, а також – на практику їх застосування. Крім того, аналізуються матеріали наукових публікацій В. В. Сташиса, передусім – з проблем інституту покарання та норм кримінального права про відповідальність за кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини та у сфері господарської діяльності. В першу чергу, показані ідеї науковця щодо формування системи й окремих видів покарань, про заміну смертної кари довічним позбавленням волі, про трансформацію субінституту умовного засудження в субінститут звільнення від відбування покарання з випробуванням та ін. Далі розглядаються ідеї В. В. Сташиса щодо норм про відповідальність за кваліфіковані склади умисного вбивства, а також деякі інші кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини. Нарешті, висвітлені його ідеї щодо відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності та показаний їх розвиток у науці до сьогодення. Окремо звернута увага на питання використання наукових здобутків академіка В. В. Сташиса під час підготовки навчальної літератури, а також – науково-практичних коментарів до кримінального законодавства України. Констатовано, що творча спадщина вченого стала позачасовим надбанням юридичної науки й активно використовується не лише для подальшого розвитку наукових досліджень чи в університетському викладанні, але й у практиці законотворення, а так само – й у практиці правозастосування.
Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність
Крот, Марина Анатоліївна
(2026-07-07, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса Національної академії правових наук України)
Крот М.А. Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Харків, 2026. Дослідження присвячене науково-правовому аналізу колабораційної діяльності як кримінально караного діяння. У роботі зосереджено увагу на соціальній обумовленості ст. 111-1 КК України та деяких аспектах зарубіжного досвіду регламентації кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, охарактеризовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, досліджено проблемні питання відмежування колабораційної діяльності від суміжних кримінально караних діянь, проаналізовано найбільш дискусійні питання застосування ст. 111-1 КК України шляхом вивчення судової практики, а також окреслено пропозиції з удосконалення КК України у частині кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом. У дисертації виділено та розглянуто чотири групи обставин, що обґрунтовують існування та подальше збереження норми про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність (ст. 111-1 КК України): суспільні, нормативно-правові, інституційні та кримінологічні. Встановлено, що серед суспільних обставин визначальну роль відіграють економічні, політичні та інформаційно-психологічні, які сформували підґрунтя для виникнення та поширення колабораціонізму на території України та зумовили формування кримінально-правової політики у цій сфері. З приводу нормативно-правових обставин зазначається, що вони відбивають стан правової регламентації відносин у галузі національної безпеки, зокрема протидії співпраці з ворогом. Інституційні обставини представлені наявною системою спеціальних органів та інститутів у державному апараті, що здійснюють протидію колабораційній діяльності, ефективність діяльності яких залежить від чіткого розмежування повноважень між ними та забезпечення їх належної координації. Кримінологічні обставини визначають суспільну небезпечність таких діянь, можливість і доцільність застосування кримінально-правових заходів боротьби з ними, поширеність та рівень їх латентності. За результатами проведеного порівняльно-правового аналізу законодавства зарубіжних країн про кримінальну відповідальність за співпрацю з ворогом встановлено, що наявність спеціальних норм властива, як правило, лише законодавству тих країн, які зазнавали збройної агресії та окупації їх території, що стало їх реакцією на безпекові виклики (зокрема, Грузії та Республіки Молдова), тоді як у більшості зарубіжних держав – членів ЄС (за винятком Литовської та Естонської республік, кримінальні кодекси яких містять спеціальні норми про співпрацю з ворогом) відповідні діяння охоплюються складами державної зради, допомоги ворогу чи іншими злочинами проти держави. Це дозволило констатувати, що українська модель кримінально-правової протидії колабораційній діяльності є унікальною за рівнем нормативної диференціації та деталізації, а отже, може стати орієнтиром для вдосконалення кримінального законодавства інших держав. Так само звернено увагу на чинники, які зазвичай впливають на кримінально-правову політику зарубіжних країн та рівень сприйняття співпраці з ворогом на державному рівні та серед населення, до яких віднесено: історичні передумови, політичну ситуацію у країні, суспільні настрої та політику країн. Встановлено, що зазвичай найбільш суворі покарання застосовувалися до осіб, які найбільш активно підтримували окупаційну адміністрацію. У дослідженні охарактеризовано родовий та безпосередній об’єкти складу колабораційної діяльності. Сформульовано, що родовим об’єктом аналізованого складу кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони основ національної безпеки України. Встановлено, що безпосередній об’єкт колабораційної діяльності диференціюється залежно від конкретної сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки, на яку посягає відповідна форма цього кримінального правопорушення. Аргументовано, що колабораційна діяльність посягає на суспільні відносини у сфері національної безпеки, які спрямовані на захист інформаційного напрямку (ч.ч. 1, 6), виникають з трудових правовідносин (ч. 2, 5), пов’язані з інформаційним впливом у закладах освіти, а також відповідністю навчального процесу українським стандартам освіти (ч. 3), випливають з економічних взаємовідносин (ч. 4), дотичні до виборчого процесу (ч. 6) та суспільні відносини у критично важливих сферах національної безпеки держави: правосуддя, правоохоронної діяльності та обороноздатності (ч. 7). У роботі проаналізовано об’єктивну сторону складу колабораційної діяльності. Встановлено, що у КК України криміналізовано інформаційний, посадовий, освітній, економічний, політичний та воєнний колабораціонізм. Діяння, передбачені частинами 1 та 2 ст. 111-1 КК України, є кримінальними проступками, а інші діяння – злочинами. Сформульовано нові підходи до тлумачення та кваліфікації окремих форм колабораційної діяльності. Обґрунтовано, що ознака публічності має визначатися не лише кількістю адресатів, а насамперед здатністю відповідного висловлювання створити реальну загрозу національній безпеці. Крім того, запропоновано законодавчо закріпити єдиний функціональний підхід до всіх форм посадового колабораціонізму, за якого наявність складу кримінального правопорушення (зокрема, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК) пов’язується не з органом, у якому працює особа, а з характером її повноважень. Доведено, що всі форми посадового колабораціонізму (частини 2, 5, 7 ст. 111-1 КК України) є закінченими з моменту зайняття посади у відповідних органах чи обрання до них, незалежно від того, чи фактично виконувала особа передбачені посадою функції. Так само в дисертації уточнено зміст окремих форм колабораційної діяльності, зокрема пропаганди у закладах освіти, впровадження стандартів освіти держави-агресора, передачі матеріальних ресурсів, провадження господарської діяльності, здійснення інформаційної діяльності, проведення заходів політичного характеру, добровільної участі громадян України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях та надання їм допомоги у веденні бойових дій проти України. За результатами дослідження суб’єктивних ознак діянь, які становлять колабораційну діяльність, констатовано, що суб’єкт цього кримінального правопорушення є спеціальним, який характеризується сукупністю загальних ознак (фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку кримінальної відповідальності) та додатковою ознакою – громадянством України. При цьому наголошено, що зміна переконань особи під впливом умов окупації не свідченням наявності медичного критерію неосудності за відсутності психічного розладу. Крім того, доведено, що для окремих форм колабораційної діяльності, передбачених частинами 3, 5 та 7 ст. 111-1 КК України, необхідна наявність й інших додаткових спеціальних ознак суб’єкта – відповідної освіти, стажу, кваліфікації або правового статусу тощо. Під час аналізу суб’єктивної сторони колабораційної діяльності обґрунтовано позицію про можливість вчинення колабораціної діяльності як з прямим, так і непрямим умислом. При цьому наголошено, що прямий умисел наявний у випадку вчинення діяння з ідеологічних мотивів, коли діяльність на користь держави-агресора є самоціллю, а непрямий умисел може мати місце у випадках, коли співпраця є лише засобом досягнення інших цілей (корисливих чи побутових), а шкода державним інтересам виступає побічним, хоча й усвідомлюваним результатом. Крім того, у роботі визначено кримінально-правове значення мотиву та психоемоційного стану, які хоча й не є обов’язковими ознаками аналізованого складу, проте мають встановлюватися під час кваліфікації діяння для відмежування добровільної співпраці з державою-агресором від вимушеної поведінки в умовах окупації. Так само доведено, що загальною метою вчинення колабораційної діяльності, незважаючи на відсутність прямої вказівки на це в законі, слід вважати заподіяння шкоди національним інтересам України. Водночас констатовано, що щодо окремих форм колабораційної діяльності законодавцем передбачені спеціальні цілі, встановлення яких є обов’язковим під час кваліфікації (ч. 1, ч. 3, ч. 4 в частині провадження господарської діяльності, ч. 5 в частині публічних закликів, ч. 6 ст. 111-1 КК України). Окрему увагу в дисертації приділено визначенню критеріїв та на їх підставі розмежуванню колабораційної діяльності із суміжними складами кримінальних правопорушень (зокрема, з державною зрадою (ст. 111), пособництвом державіагресору (ст. 111-2), шпигунством (ст. 114), т.зв. несанкціонованим поширенням військово значущої інформації (ст. 114-2), пропагандою війни (ст. 436), кримінальними правопорушеннями, передбаченими ст. 436-2, 260 КК України). У підсумку запропоновано основні напрями вдосконалення ст. 111-1 КК України, спрямовані на усунення надмірної криміналізації, законодавчих колізій і забезпечення більш чіткої диференціації кримінальної відповідальності: 1) звуження криміналізації до дійсно суспільно небезпечних форм співпраці з ворогом шляхом виключення з-під дії КК України діянь, що спрямовані на забезпечення життєдіяльності населення на ТОТ (наприклад, провадження певних видів господарської діяльності, зайняття посад, без яких неможливо організувати надання житлово-комунальних, транспортних, медичних, освітніх послуг тощо); 2) розгляд крізь призму малозначності діянь, які не можуть заподіяти шкоду національній безпеці, зокрема, зайняття посад, не пов’язаних з виконанням організаційнорозпорядчих або адміністративно-господарських функцій; 3) перегляд диспозицій ст. 111-1 КК України, які можуть призвести до правової колізії, шляхом виключення дублюючих та невизначених форм колабораційної діяльності (зокрема, передбачених ч. 5 публічних закликів до проведення незаконних виборів чи референдумів на ТОТ з огляду на їх охоплення ч. 1 ст. 111-1 КК України, закріпленої у ч. 6 активної участі у проведенні заходів політичного характеру через їх підпадання під інші зазначені в цій частині форми політичного колабораціонізму, передбаченого ч. 7 надання допомоги у ведення бойових дій проти України як такого що слід розглядати у контексті норм про співучасть, та ін.); 4) забезпечення існування виключно функціонального підходу під час конструювання норм про посадовий колабораціонізм; 5) передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 111-1 КК України.