Наукова установа НАПрН України

Репозитарій НДІ вивчення проблем злочинності

імені академіка В. В. Сташиса — офіційне сховище публікацій, звітів та наукових матеріалів Інституту з відкритим доступом та стабільними посиланнями.

Кількість документів в архіві: 112
Авторський договірПоложення про репозитарій

Розділи

Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.

Нові надходження

  • Ескіз
    Тип елементу:Документ,
    Кримінально-правова охорона інформаційної безпеки в Україні
    Борисов, Вячеслав Іванович
    ;
    Пащенко, Олександр Олександрович
    ;
    Нетеса, Наталія Володимирівна
    ;
    Фєдосєєв, Володимир Васильович
    ;
    Євтєєва, Дарина Петрівна
     (2024-12-24, ТОВ «Видавничий дім «Право»)
    Монографія присвячена розгляду актуальних питань кримінально-правової охорони інформаційної безпеки в Україні. У виданні запропоновано класифікацію суспільно небезпечних діянь, вчинення яких супроводжується спричиненням шкоди інформаційній безпеці України або містить можливість заподіяння такої шкоди. На підставі цього поділу здійснено аналіз інформаційних кримінально-протиправних діянь, що посягають на основи національної безпеки України; кримінальних правопорушень у сфері охорони державної таємниці та іншої інформації, що забезпечує обороноздатність держави; суспільно небезпечних діянь у сфері використання електронно-обчислювальних машин (компʼютерів), систем та компʼютерних мереж і мереж електрозвʼязку; інформаційних кримінально-протиправних діянь, що посягають на мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок. Книга розрахована на науковців, викладачів права, народних депутатів України, працівників правоохоронних і судових органів, аспірантів (адʼюнктів), студентів, слухачів закладів вищої освіти, а також усіх інших осіб, хто цікавиться цією проблематикою.
  • Ескіз
    Тип елементу:Документ,
    Наукова спадщина академіка В. В. Сташиса в сучасному кримінально-правовому дискурсі
    Борисов, Вячеслав Іванович
    ;
    Пономаренко, Юрій Анатолійович
    ;
    Баулін, Юрій Васильович
    ;
    Демидова, Людмила Миколаївна
    ;
    Тютюгін, Володимир Ілліч
     (2025-06-30, Вісник Національної академії правових наук України)
    Стаття присвячена аналізу творчої спадщини видатного українського ученого-криміналіста академіка В. В. Сташиса в контексті сучасного кримінально-правового дискурсу. Передусім, висувається пропозиція про найменування відповідного напряму наукових досліджень «персональною доктринологією» і відтак застосовується персонально-доктринологічний підхід до вивчення наукових ідей, суджень та пропозицій, сформульованих В. В. Сташисом. Зокрема, викладаються його ідеї, які були висловлені ним під час робіт із підготовки проєктів КК УРСР 1960 р. та КК України 2001 р., показується, як ці ідеї вплинули на зміст названих кримінальних законів, а також – на практику їх застосування. Крім того, аналізуються матеріали наукових публікацій В. В. Сташиса, передусім – з проблем інституту покарання та норм кримінального права про відповідальність за кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини та у сфері господарської діяльності. В першу чергу, показані ідеї науковця щодо формування системи й окремих видів покарань, про заміну смертної кари довічним позбавленням волі, про трансформацію субінституту умовного засудження в субінститут звільнення від відбування покарання з випробуванням та ін. Далі розглядаються ідеї В. В. Сташиса щодо норм про відповідальність за кваліфіковані склади умисного вбивства, а також деякі інші кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини. Нарешті, висвітлені його ідеї щодо відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності та показаний їх розвиток у науці до сьогодення. Окремо звернута увага на питання використання наукових здобутків академіка В. В. Сташиса під час підготовки навчальної літератури, а також – науково-практичних коментарів до кримінального законодавства України. Констатовано, що творча спадщина вченого стала позачасовим надбанням юридичної науки й активно використовується не лише для подальшого розвитку наукових досліджень чи в університетському викладанні, але й у практиці законотворення, а так само – й у практиці правозастосування.
  • Ескіз
    Тип елементу:Документ,
    Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність
    Крот, Марина Анатоліївна
     (2026-07-07, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса Національної академії правових наук України)
    Крот М.А. Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Харків, 2026. Дослідження присвячене науково-правовому аналізу колабораційної діяльності як кримінально караного діяння. У роботі зосереджено увагу на соціальній обумовленості ст. 111-1 КК України та деяких аспектах зарубіжного досвіду регламентації кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, охарактеризовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, досліджено проблемні питання відмежування колабораційної діяльності від суміжних кримінально караних діянь, проаналізовано найбільш дискусійні питання застосування ст. 111-1 КК України шляхом вивчення судової практики, а також окреслено пропозиції з удосконалення КК України у частині кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом. У дисертації виділено та розглянуто чотири групи обставин, що обґрунтовують існування та подальше збереження норми про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність (ст. 111-1 КК України): суспільні, нормативно-правові, інституційні та кримінологічні. Встановлено, що серед суспільних обставин визначальну роль відіграють економічні, політичні та інформаційно-психологічні, які сформували підґрунтя для виникнення та поширення колабораціонізму на території України та зумовили формування кримінально-правової політики у цій сфері. З приводу нормативно-правових обставин зазначається, що вони відбивають стан правової регламентації відносин у галузі національної безпеки, зокрема протидії співпраці з ворогом. Інституційні обставини представлені наявною системою спеціальних органів та інститутів у державному апараті, що здійснюють протидію колабораційній діяльності, ефективність діяльності яких залежить від чіткого розмежування повноважень між ними та забезпечення їх належної координації. Кримінологічні обставини визначають суспільну небезпечність таких діянь, можливість і доцільність застосування кримінально-правових заходів боротьби з ними, поширеність та рівень їх латентності. За результатами проведеного порівняльно-правового аналізу законодавства зарубіжних країн про кримінальну відповідальність за співпрацю з ворогом встановлено, що наявність спеціальних норм властива, як правило, лише законодавству тих країн, які зазнавали збройної агресії та окупації їх території, що стало їх реакцією на безпекові виклики (зокрема, Грузії та Республіки Молдова), тоді як у більшості зарубіжних держав – членів ЄС (за винятком Литовської та Естонської республік, кримінальні кодекси яких містять спеціальні норми про співпрацю з ворогом) відповідні діяння охоплюються складами державної зради, допомоги ворогу чи іншими злочинами проти держави. Це дозволило констатувати, що українська модель кримінально-правової протидії колабораційній діяльності є унікальною за рівнем нормативної диференціації та деталізації, а отже, може стати орієнтиром для вдосконалення кримінального законодавства інших держав. Так само звернено увагу на чинники, які зазвичай впливають на кримінально-правову політику зарубіжних країн та рівень сприйняття співпраці з ворогом на державному рівні та серед населення, до яких віднесено: історичні передумови, політичну ситуацію у країні, суспільні настрої та політику країн. Встановлено, що зазвичай найбільш суворі покарання застосовувалися до осіб, які найбільш активно підтримували окупаційну адміністрацію. У дослідженні охарактеризовано родовий та безпосередній об’єкти складу колабораційної діяльності. Сформульовано, що родовим об’єктом аналізованого складу кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони основ національної безпеки України. Встановлено, що безпосередній об’єкт колабораційної діяльності диференціюється залежно від конкретної сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки, на яку посягає відповідна форма цього кримінального правопорушення. Аргументовано, що колабораційна діяльність посягає на суспільні відносини у сфері національної безпеки, які спрямовані на захист інформаційного напрямку (ч.ч. 1, 6), виникають з трудових правовідносин (ч. 2, 5), пов’язані з інформаційним впливом у закладах освіти, а також відповідністю навчального процесу українським стандартам освіти (ч. 3), випливають з економічних взаємовідносин (ч. 4), дотичні до виборчого процесу (ч. 6) та суспільні відносини у критично важливих сферах національної безпеки держави: правосуддя, правоохоронної діяльності та обороноздатності (ч. 7). У роботі проаналізовано об’єктивну сторону складу колабораційної діяльності. Встановлено, що у КК України криміналізовано інформаційний, посадовий, освітній, економічний, політичний та воєнний колабораціонізм. Діяння, передбачені частинами 1 та 2 ст. 111-1 КК України, є кримінальними проступками, а інші діяння – злочинами. Сформульовано нові підходи до тлумачення та кваліфікації окремих форм колабораційної діяльності. Обґрунтовано, що ознака публічності має визначатися не лише кількістю адресатів, а насамперед здатністю відповідного висловлювання створити реальну загрозу національній безпеці. Крім того, запропоновано законодавчо закріпити єдиний функціональний підхід до всіх форм посадового колабораціонізму, за якого наявність складу кримінального правопорушення (зокрема, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК) пов’язується не з органом, у якому працює особа, а з характером її повноважень. Доведено, що всі форми посадового колабораціонізму (частини 2, 5, 7 ст. 111-1 КК України) є закінченими з моменту зайняття посади у відповідних органах чи обрання до них, незалежно від того, чи фактично виконувала особа передбачені посадою функції. Так само в дисертації уточнено зміст окремих форм колабораційної діяльності, зокрема пропаганди у закладах освіти, впровадження стандартів освіти держави-агресора, передачі матеріальних ресурсів, провадження господарської діяльності, здійснення інформаційної діяльності, проведення заходів політичного характеру, добровільної участі громадян України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях та надання їм допомоги у веденні бойових дій проти України. За результатами дослідження суб’єктивних ознак діянь, які становлять колабораційну діяльність, констатовано, що суб’єкт цього кримінального правопорушення є спеціальним, який характеризується сукупністю загальних ознак (фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку кримінальної відповідальності) та додатковою ознакою – громадянством України. При цьому наголошено, що зміна переконань особи під впливом умов окупації не свідченням наявності медичного критерію неосудності за відсутності психічного розладу. Крім того, доведено, що для окремих форм колабораційної діяльності, передбачених частинами 3, 5 та 7 ст. 111-1 КК України, необхідна наявність й інших додаткових спеціальних ознак суб’єкта – відповідної освіти, стажу, кваліфікації або правового статусу тощо. Під час аналізу суб’єктивної сторони колабораційної діяльності обґрунтовано позицію про можливість вчинення колабораціної діяльності як з прямим, так і непрямим умислом. При цьому наголошено, що прямий умисел наявний у випадку вчинення діяння з ідеологічних мотивів, коли діяльність на користь держави-агресора є самоціллю, а непрямий умисел може мати місце у випадках, коли співпраця є лише засобом досягнення інших цілей (корисливих чи побутових), а шкода державним інтересам виступає побічним, хоча й усвідомлюваним результатом. Крім того, у роботі визначено кримінально-правове значення мотиву та психоемоційного стану, які хоча й не є обов’язковими ознаками аналізованого складу, проте мають встановлюватися під час кваліфікації діяння для відмежування добровільної співпраці з державою-агресором від вимушеної поведінки в умовах окупації. Так само доведено, що загальною метою вчинення колабораційної діяльності, незважаючи на відсутність прямої вказівки на це в законі, слід вважати заподіяння шкоди національним інтересам України. Водночас констатовано, що щодо окремих форм колабораційної діяльності законодавцем передбачені спеціальні цілі, встановлення яких є обов’язковим під час кваліфікації (ч. 1, ч. 3, ч. 4 в частині провадження господарської діяльності, ч. 5 в частині публічних закликів, ч. 6 ст. 111-1 КК України). Окрему увагу в дисертації приділено визначенню критеріїв та на їх підставі розмежуванню колабораційної діяльності із суміжними складами кримінальних правопорушень (зокрема, з державною зрадою (ст. 111), пособництвом державіагресору (ст. 111-2), шпигунством (ст. 114), т.зв. несанкціонованим поширенням військово значущої інформації (ст. 114-2), пропагандою війни (ст. 436), кримінальними правопорушеннями, передбаченими ст. 436-2, 260 КК України). У підсумку запропоновано основні напрями вдосконалення ст. 111-1 КК України, спрямовані на усунення надмірної криміналізації, законодавчих колізій і забезпечення більш чіткої диференціації кримінальної відповідальності: 1) звуження криміналізації до дійсно суспільно небезпечних форм співпраці з ворогом шляхом виключення з-під дії КК України діянь, що спрямовані на забезпечення життєдіяльності населення на ТОТ (наприклад, провадження певних видів господарської діяльності, зайняття посад, без яких неможливо організувати надання житлово-комунальних, транспортних, медичних, освітніх послуг тощо); 2) розгляд крізь призму малозначності діянь, які не можуть заподіяти шкоду національній безпеці, зокрема, зайняття посад, не пов’язаних з виконанням організаційнорозпорядчих або адміністративно-господарських функцій; 3) перегляд диспозицій ст. 111-1 КК України, які можуть призвести до правової колізії, шляхом виключення дублюючих та невизначених форм колабораційної діяльності (зокрема, передбачених ч. 5 публічних закликів до проведення незаконних виборів чи референдумів на ТОТ з огляду на їх охоплення ч. 1 ст. 111-1 КК України, закріпленої у ч. 6 активної участі у проведенні заходів політичного характеру через їх підпадання під інші зазначені в цій частині форми політичного колабораціонізму, передбаченого ч. 7 надання допомоги у ведення бойових дій проти України як такого що слід розглядати у контексті норм про співучасть, та ін.); 4) забезпечення існування виключно функціонального підходу під час конструювання норм про посадовий колабораціонізм; 5) передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 111-1 КК України.
  • Ескіз
    Тип елементу:Документ,
    Кримінологічна характеристика та запобігання виправдовуванню, визнанню правомірною, запереченню збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників
    Копча, Вадим Володимирович
     (2026-07-02, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса Національної академії правових наук України)
    Копча В. В. Кримінологічна характеристика та запобігання виправдовуванню, визнанню правомірною, запереченню збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, Харків, 2026. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем, пов'язаних з виправдовуванням, визнанням правомірною, запереченням збройної агресії Російської Федерації проти України та глорифікацією її учасників, через призму сучасного кримінологічного аналізу детермінант цих суспільно небезпечних діянь та ефективності заходів щодо їх запобігання. У дисертації обґрунтовано концептуальний підхід до розуміння передумов появи масової глорифікації агресора на території України. Встановлено, що така масовість часто пов’язана з бажанням глорифікаторів «реінкарнувати» минуле, що особливо поширено серед тих, хто застав часи існування СРСР. За допомогою історико-правового аналізу явища глорифікації простежено його еволюцію, що в різний час було пов’язано з прославлянням агресивних війн, окупаційних режимів та їх учасників. Це дозволило виявити закономірності трансформації суспільного ставлення до таких проявів та обґрунтувати необхідність їх криміналізації в умовах сучасної збройної агресії. Обґрунтовано, що на швидкість поширення явища глорифікації серед населення України впливають два основні фактори: інформаційний вплив РФ (інформаційна агресія РФ) у тому числі, що здійснюється через мережу Інтернет та ЗМІ (медіа); гібридність триваючої війни (поширення ІПСО, фейків, вплив пропаганди на населення України, у тому числі через російську церкву). Встановлено, що сучасна глорифікація агресора в Україні зазнала якісної трансформації порівняно з історичними аналогами – від возвеличення персоналій до прагматичного використання наративів про покращення побутових умов населення, лейтмотивом яких є теза: «при Росії жилося б краще». Так само в українському суспільстві виявлено феномен паралельної глорифікації: позитивної (прославляння українських захисників) та негативної (прославляння агресора та його дій). Узагальнено наявні в науковій літературі погляди щодо термінологічного апарату, який використано у ст. 436-2 КК України. На основі аналізу судової практики встановлено, що діяння, передбачені ст. 436-2 КК України, мають різний ступінь суспільної небезпеки – від одиничних висловлювань у соцмережах до систематичної, заснованої на ідеологічних мотивах діяльності з підтримки наративів ворога. При цьому форми прояву досліджуваного кримінального правопорушення варіюються від спонтанних, неаргументованих емоційних коментарів під впливом російської пропаганди, до цілеспрямованої координованої діяльності з поширення наративів про «громадянський конфлікт», що потребує диференційованого підходу до кримінально-правової оцінки та профілактики. Обґрунтовано необхідність диференціації кримінально-правової відповідальності залежно від форми вчинення діяння: встановлено, що приватні висловлювання з виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ та глорифікації її учасників мають значно нижчий ступінь суспільної небезпеки порівняно з публічними, хоча й здатні формувати проросійські настрої через механізм «ланцюгової передачі» в близькому соціальному оточенні. Запропоновано встановити адміністративну відповідальність за виправдовування агресії в приватних розмовах та зберегти кримінальну відповідальність за публічні форми таких діянь, що забезпечить пропорційність покарання ступеня суспільної небезпеки. Встановлено, що виготовлення та поширення матеріалів із виправдовуванням, визнанням правомірною, запереченням збройної агресії РФ та глорифікацією її учасників у цифровому просторі створює якісно новий рівень суспільної небезпеки через миттєве охоплення необмеженої аудиторії, вірусне розповсюдження через алгоритми соціальних мереж та формування стійких інформаційних бульбашок із проросійським контентом. Виявлено феномен «несвідомого співучасника», коли особи поширюють анонімні неперевірені матеріали, перетворюючись на ланки інформаційної агресії та надаючи псевдолегітимності пропагандистським наративам. Проведено дослідження зарубіжного досвіду криміналізації подібних діянь до тих, що містяться у ст. 436-2 КК України, що дозволило виявити відсутність спеціальних норм про глорифікацію агресора в більшості держав та встановити, що такі норми зазвичай з'являються як ретроспективна реакція на травматичні події через доволі значний проміжок часу після їх завершення. Встановлено, що унікальність українського досвіду полягає у криміналізації глорифікації агресора та подібних до неї діянь в умовах триваючої збройної агресії, комплексному охопленні різних форм інформаційної підтримки агресора та необхідності протидіяти агресії держави, з якою Україна мала спільну історію та тісні культурні зв'язки, що створює особливі кримінологічні виклики. Задля забезпечення повноти дослідження проаналізовано досвід агресора – Російської Федерації, яка використовує розгалужену систему норм КК РФ для переслідування громадян за підтримку України (статті 280, 280-3 , 280-4 , 275, 282 КК РФ), на основі чого виявлено певну «дзеркальність» підходів: Україна криміналізує глорифікацію агресії, РФ – підтримку опору. Встановлено, що непослідовність російського правозастосування з довільним вибором статей для кваліфікації відповідних діянь демонструє репресивний характер використання кримінального права державою-агресором. На підставі комплексного аналізу статистичних даних за 2022-2025 роки встановлено, що при зменшенні загальної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень за статтею 436-2 КК України значно зріс відсоток притягнення до відповідальності осіб, що вчиняють діяння з виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ або глорифікацію її учасників. Аналіз регіональної структури показав, що найвища концентрація правопорушень спостерігається у прикордонних та прифронтових областях. На основі проведеного опитування фахівців та всебічного аналізу явища латентизації встановлено особливості її проявів при вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України. Досліджено важливу інституційну проблему відсутності безпосереднього потерпілого: хоча об'єктом посягання виступають державні та суспільні інтереси, реальний вплив здійснюється на конкретних осіб, які під дією пропагандистського контенту чи висловів можуть перетворитися з пасивних споживачів на активних поширювачів антидержавних наративів (глорифікаторів). На основі комплексного аналізу статистичних даних та проведеного емпіричного дослідження вироків, що містяться в ЄРСР визначено типові ознаки особи, що вчиняє кримінальне правопорушення, передбачене ст. 436-2 КК України: переважно чоловіки старші 40 років із базовою середньою або професійно-технічною освітою, непрацюючі громадяни України або пенсіонери, які діють переважно з ідеологічних мотивів. Установлено, що для таких осіб характерні обмежений загальнокультурний розвиток, деформована правова свідомість під впливом антиукраїнської пропаганди, ностальгія за радянським минулим та викривлене розуміння національної ідентичності України. Доведено, що нездатність до критичного аналізу інформації та схильність до сприйняття російських наративів призводить до виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України та глорифікації її учасників. Характерною є також швидка зміна позиції після притягнення до відповідальності, що демонструє поверховість переконань та відсутність глибокої ідеологічної мотивації. Здійснено системний аналіз чинників, що зумовлюють вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України. Запропоновано до таких відносити культурно-ментальні, інформаційнопсихологічні, ідеологічні, соціально-економічні, а також недосконалість кримінального законодавства у досліджуваній сфері. Встановлено, що війна виступає системоутворюючим чинником, за умови існування якого всі інші набувають особливої інтенсивності та деструктивного впливу. Доведено необхідність пріоритетної орієнтації державної політики на молодь, оскільки це покоління, по-перше, зазнало меншого ідеологічного тиску з боку Росії; по-друге, володіє більшим потенціалом для трансляції цінностей української державності старшим поколінням порівняно з офіційними державними структурами. Запропоновано серед заходів загальносоціального запобігання виправдовуванню, визнанню правомірною, запереченню збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників виділяти такі: комплексна державна підтримка патріотичного виховання та історичної освіти; соціально-економічна підтримка (особливо підтримка постраждалих від російської агресії регіонів); розвиток цифрової обізнаності, медіаграмотності та кіберзахисту населення; міжнародна співпраця у сфері боротьби з російською інформаційною агресією. Розроблено пропозиції щодо заходів спеціально-кримінологічного запобігання, серед яких визначено: контроль за інформаційним простором; програми переорієнтації антисуспільних установок через роз'яснювальну роботу; стратегічна суспільна комунікація та демонстраційний ефект; заходи активного втручання правоохоронних органів з урахуванням підслідності. За результатами проведеного у роботі кримінологічного аналізу встановлено категорії осіб, які характеризуються підвищеним ризиком вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України та потребують цільової профілактичної роботи. Обґрунтовано необхідність диференційованого застосування заходів індивідуального запобігання кримінальному правопорушенню, передбаченому ст. 436-2 КК України, залежно від наявності в особи попередньої судимості за злочини проти основ національної безпеки України чи проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
  • Ескіз
    Тип елементу:Документ,
    Запобігання злочинності в сфері обігу гуманітарної допомоги в Україні
    Волков, Сергій Вікторович
     (2024-02-22, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса Національної академії правових наук України)
    Волков С. В. Запобігання злочинності в сфері обігу гуманітарної допомоги в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, Харків, 2023. Дисертація є одним із перших кримінологічних досліджень в Україні, присвячених запобіганню злочинності в сфері обігу гуманітарної допомоги в Україні. Визначено, що методологічне підґрунтя кримінологічного аналізу цієї сфери становлять аксіологічний міждисциплінарний та системний, емерджентний підходи. Дослідження стану наукової розробки проблеми злочинності в галузі обігу гуманітарної допомоги спирається на завершені дослідження й академічні висновки В. Голіни, В. Лихолоба, В. Василевича, М. Яцишина та ін., які зробили наголос на злочинності як соціальному феномені. Також дослідженням вперше актуалізовано положення Основного гуманітарного стандарту з якості та підзвітності, Гуманітарної хартії, які містять визначення видів і форм, принципів гуманітарної допомоги, критеріїв оцінки якості. Вивчення історичного аспекту гуманітарної допомоги як масштабної програми добровольчої гуманітарної місії на міжнародному і національному рівнях зорієнтовано на досвід забезпечення прав людини серед цивільного населення. Для прирощення наукового знання в обраній галузі знань виділено блоки кримінологічної дискусії: приватний (потреба доцільної персоналізації учасників – надавачів, отримувачів і набувачів гуманітарної допомоги; відсутність принципів і чітких об’єктивних критеріїв виділення форм і видів гуманітарної допомоги; унеможливлення героїзації і трагізації надання гуманітарної допомоги для попередження поширення віктимізації злочинності у цій сфері), інституційний (діагностування проблем в конкретному регіоні, система заходів запобігання злочинності з огляду на соціокультурний контекст конкретного регіону, громади, запобігання 3 корупційним ризикам), організаційно-технічний (застосування інноватики в технологічних процесах обробки даних і обліку усіх операцій з гуманітарною допомогою, використання сучасних методів документообігу, цифровізація звітності і комунікаційних процесів, гнучкість координації і управління). Основне поняття гуманітарної допомоги визначено як цільова адресна безоплатна допомога тим, хто її потребує, тимчасова підтримка для поліпшення життя чи полегшення страждань людей. Дослідження дало можливість визначити перспективу розмежування термінів гуманітарної допомоги і гуманітарної діяльності, що сприятиме активізації меценатства як виду благодійної діяльності, унормування терміну гуманітарної допомоги для розвитку. Виявлено ознаки гуманітарної допомоги: цільовий характер, адресність, безоплатність, безповоротність, безкорисливість, добровільність, усвідомленість необоротності такої допомоги. Відповідно конкретизовано форми гуманітарної допомоги у національному законодавстві: натуральну, грошову допомогу, добровільне виконання робіт, безоплатне надання послуг. Обґрунтовано пропозицію щодо удосконалення переліку форм: технічний супровід, моніторинг актуальних потреб, рівня задоволеності потреб людей, розробка стратегій і програм забезпечення ефективності обігу гуманітарної допомоги. Види гуманітарної допомоги: вода, водопостачання; їжа, харчування; медична допомога в широкому розумінні; притулок, організація розміщення, надання тимчасового чи постійного житла, допомога соціально вразливим категоріям, допомога біженцям (як окремий комплексний вид, що може включати усі зазначені). Принципами гуманітарної допомоги визначено: гуманність (фундаментальний), незалежність, єдність та універсальність, неупередженість, незалежність, недискримінація. У дисертації зроблено наголос на потребі додаткової розробки принципу інклюзивності в усіх процесах обігу гуманітарної допомоги. Кримінологічний аналіз здійснено за напрямами вивчення причин зловживання на етапі визначення потреби в гуманітарній допомозі і визначення конкретного кінцевого адресата; формування інформаційного каналу для забезпечення прозорості, відкритості здійснення благодійності і надання гуманітарної допомоги; розробки системи звітування отримувачами гуманітарної допомоги перед надавачами такої допомоги за принципом відповідності реальній дійсності; вивчення світового і національного досвіду запобігання злочинності в галузі гуманітарної допомоги. У дисертації охарактеризовано кримінальні правопорушення у сфері обігу гуманітарної допомоги, а саме визначено кількісні і якісні ознаки. Констатовано, що на початок вересня 2023 року органами Національної поліції України здійснюється досудове розслідування 443 кримінальних проваджень за статтею 2012 Кримінального кодексу України. Ще понад 200 кримінальних проваджень щодо неправомірних дій з гуманітарною допомогою розпочато за іншою кримінально-правовою кваліфікацією (шахрайство, привласнення та розтрата майна, крадіжка, хабарництво тощо). Серед значних числових показників виявлено корупційні правопорушення, за які настає кримінальна відповідальність, а саме такі, які передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 Кримінального кодексу України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення передбачені статтями 210, 354, 364, 3641, 3652 , 368–3692 Кримінального кодексу України; статті 185 – крадіжка, 190 – шахрайство цього Кодексу. У дисертації виділено якісні ознаки кримінальних правопорушень у сфері обігу гуманітарної допомоги, а саме: непевності числових вимірювань, обумовленості географічних показників фактом територіального розташування гуманітарних хабів і відповідних координаційних центрів, темпоральності кримінальних правопорушень у сфері обігу гуманітарної допомоги. Кримінологічну характеристику особи злочинця у сфері обігу гуманітарної допомоги здійснено за результатами узагальнення емпіричних 5 даних (статистичні звіти Офісу Генерального прокурора за 2014–2022 рр., аналітичні довідки щодо проблемних питань визначення видів, розподілу, зберігання і використання гуманітарної допомоги (аналітичний звіт команди урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції», аналітична довідка щодо проблемних питань визнання вантажів гуманітарною допомогою Міністерства соціальної політики, аналітична довідка «Механізм надання державою гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану» Національного агентства з питань запобігання корупції, попередній і фінальний звіти Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих порушень законодавства України у сфері отримання, розподілу, транспортування, зберігання, використання за цільовим призначенням гуманітарної та іншої допомоги, а також неефективного використання державного майна, яке може бути використане для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб та забезпечення інших потреб держави), матеріали кримінальних проваджень, розглянутих судами (понад 120), вироки судів (понад 80), опитування (понад 100) рандомно обраних респондента. Також у дисертації використано дані, наведені на офіційних мережевих ресурсах Державноъ служби статистики, Державної судової адміністрації України, Української Гельсінської спілки з прав людини, Управління з координації гуманітарних справ, Державного бюро розслідувань, на веб-порталі Міністерства соціальної політики України, офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, офіційному телеграм-каналі Служби безпеки України, офіційній фандрейзинговій платформі United24. Також здійснено контент-аналіз інформаційного простору, зокрема Організації Об’єднаних націй, Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Центру прав людини ZMINA, аналітичного порталу «Слово і діло», відкритого медійного джерела Українська правда, заснованого Георгієм Гонгадзе у 2000 р., Центру журналістських розслідувань у Волинській області «Сила правди», Facebook- сторінки Укрзалізниці, youtube-каналів громадських організацій, інше. У досліджені зроблено наголос на тому, що злочинна діяльність у сфері обігу гуманітарної допомоги містить вагомий аспект порушення норм моральності, законослухняної поведінки, оскільки спрямовується проти осіб, які вже перебувають у соціально, матеріально, морально гнітючому стані. У дисертації зазначено про те, що діалектичний зв’язок моральних, психологічних характеристик особи злочинця з соціальними властивостями наразі трансформується і може передбачати новоутворення, які ще будуть предметом окремих міждисциплінарних досліджень, але уже зараз посилює антисуспільну спрямованість вчинення злочинів у сфері обігу гуманітарної допомоги. Визначено соціально-демографічні формальні ознаки: попри те, що представників чоловічої статі більше серед досліджуваного контингенту, водночас, представниць жіночої статі у віці 21-56 років, так само немало, близько 34%; вік осіб злочинців: 21-39 років – 41%, 40-55 років – 47%, понад 55 років – 11%; освіта: середня спеціальна – 37%, середня загальна – 33%, вища – 27%, не визначено – 3%; місце народження: регіони України – 79%, білорусь – 7%, рф, колишні союзні республіки – 14%. Відмічено, що статус внутрішньо переміщеної особи – 67%, таких, що з інших причин не проживають за місцем реєстрації – 21% – з матеріалів за результатами аналізу вироків суду; більшість осіб, які вчинили правопорушення, пов’язані з обігом гуманітарної допомоги, не працевлаштовані офіційно (69%), мають працездатний вік, не мають перешкод (фізичних, фізіологічних, психічних, нозологічних тощо) для трудової діяльності. Близько 27% таких осіб підробляли виконанням певних видів трудової діяльності (наприклад, заготівля дров, прибирання відкритих територій, збирання ягід і овочів, ремонт електроприладів тощо). Соціально-психологічні ознаки особи злочинця визначаються залежною їх поведінки і світогляду від безструктурного управління, маніпуляцій, конструювання соціальної свідомості на основі хибних стереотипів. На основі опрацьованих матеріалів вироків суду у дисертації зазначено, що життєвий досвід осіб злочинців 7 визначається каральними стратегіями національного правосуддя. Їхній інтелектуальний рівень значно вищий, чим обумовлений фактичним рівнем освіти. Однак вузькість поглядів, обмеженість інтересів матеріальними потребами фактично в більшості випадків по суті визначають причини злочинних діянь. У дослідженні виявлено, що девальвація моральних норм, дисонанс соціально-психологічних властивостей осіб злочинців, що зумовлюють протиправну поведінку, наявний злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, зокрема предметів і товарів подвійного призначення в якості гуманітарної допомоги. Охарактеризовано також кримінально-правові ознаки: наявність судимості, злочинний досвід, рівень правової обізнаності, інтенсивність злочинної діяльності тощо. У дисертації зазначено про те, що злочинність у сфері обігу гуманітарної допомоги позначена загальною тенденцією зниження рівня задоволення життєвих і суспільно значущих потреб осіб, які потребують гуманітарної допомоги, девальвацією ціннісних орієнтирів у суспільстві в ситуаціях перманентної загрози життю людей, відсутністю злагодженості в діяльності органів місцевого самоврядування, державних і контролюючих органів. Серед причин зростання злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги дисертантом визначено ще такі: негативні демографічні зміни, що стали супутником провадженого воєнного стану, збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб. Втрата родинних зв’язків, постійного місця роботи за фахом, неможливості жити в звичному соціальному середовищі також стала причиною зростання питомої ваги осіб злочинців жіночої статі, серед яких досить часто зустрічаються матері неповнолітніх дітей. Відсутність соціальних гарантій працевлаштованих осіб – так само вплинули на ріст злочинності. Також у дисертації зазначено про негативну соціальну роль псевдоволонтерів. Ця причина обумовлює потребу розроблення заходів, спрямованих на інформування, підвищення рівня загальної і правової культури громадян у різних статусах учасників обігу гуманітарної допомоги, створення ефективних інструментів підтримки і пропаганди правової, 8 законослухняної поведінки учасників обігу гуманітарної допомоги, доцільність творення соціального образу сучасної людини із цінностями свідомого споживання, яка може відмовитися від наданої гуманітарної допомоги якщо такої не потребує, або уже перебуває у відносно безпечних умовах і може самостійно свідомо піклуватися про задоволення своїх потреб і підтримувати власну гідність. Також автором вбачається необхідність актуалізувати активне залучення осіб – учасників обігу гуманітарної допомоги – до суспільно корисної праці, участі в місцевому самоврядуванні, інших способах прояву активної життєвої і громадської позиції. Дисертантом актуалізовано потребу розроблення програм і заходів співпраці і спільних зусиль місцевих громад з центрами зайнятості, соціальними службами щодо інформаційної, інструктивної, психолого-соціальної та інших напрямів підтримки громадян – учасників обігу гуманітарної допомоги для запобігання злочинності у сфері її обігу. Дослідженням встановлено, що детермінація злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги виявляється у безперервному відтворенні й оновленні різних форм суспільного життя, типів відносин, станів суспільної свідомості, появи нових корупційних ризиків (задоволення посадовими особами військових адміністрацій, інших державних органів приватних інтересів; задоволення приватних інтересів посадовими особами органів Державної митної служби України; зловживання з боку осіб, відповідальних за розподіл/ видачу/ використання гуманітарної допомоги, з метою задоволення приватних інтересів своїх або третіх осіб; нездійснення належного обліку гуманітарної допомоги, яка надходить на склад, фіксування факту її видачі зі складу, обліку залишків гуманітарної допомоги на складі з метою задоволення приватних інтересів осіб, відповідальних за роботу складів; непрозорі умови співпраці між обласними військовими адміністраціями, місцевими радами (їхніми головами) та громадськими, благодійними організаціями, волонтерами, які забезпечують доставку гуманітарної допомоги; отримання гуманітарної допомоги псевдоволонтерами з метою подальшого продажу, інші). Негативні демографічні зміни, що стали супутником провадженого воєнного стану, вплинули на підвищення рівня латентної злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги. Подолати стрімке зростання латентної злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги можна удосконаленням правового регулювання та організаційних процедур, розробленням чіткого механізму зворотного зв’язку і вивчення реальних потреб осіб, які дійсно потребують гуманітарної допомоги, розрізнення гуманітарної допомоги власне для порятунку постраждалих і задоволення їх нагальних життєвих потреб, гуманітарної допомоги для розвитку громад і осіб, які потребують такої гуманітарної допомоги. У дисертації виділено напрями запобігання злочинності в сфері обігу гуманітарної допомоги. Перший рівень передбачає заходи з підвищення інформаційної культури учасників обігу гуманітарної допомоги, організацію заходів, спрямованих на координування взаємодії місцевої влади і волонтерських, благодійних і громадських ініціатив. Другий рівень передбачає системну роботу з формування правосвідомості і вдосконалення правової культури учасників обігу гуманітарної допомоги. Третій рівень у розробленні стратегічних напрямів запобігання злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги має реалізувати мету системного моніторингу якості обігу гуманітарної допомоги (процедури маркування товарів гуманітарної допомоги, процедур проведення аудиту; розроблення організаційних регламентів вивчення міри задоволеності нагальних потреб осіб, які потребують гуманітарної допомоги і перебувають у місцях, найбільш постраждалих від кризи, обумовленої збройною агресією проти України; розроблення простих процедур організації зворотного зв’язку в системі «надавач – отримувач – набувач гуманітарної допомоги»; розроблення на рівні громади, регіону програм відновлення з урахуванням результатів моніторингу рівня задоволеності нагальних потреб людей в гуманітарній допомозі, пошук донорів з метою забезпечення гуманітарною допомогою для 10 розвитку, регулярне оприлюднення у відкритих джерелах результатів таких ініціатив і поточних результатів реалізації подібних програм). Для підвищення рівня обізнаності з принциповими положеннями обігу гуманітарної допомоги і світовими стандартами якості та підзвітності розроблено короткострокову (проєкт) програму підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, посадових осіб місцевого самоврядування, інших осіб, які залучені до обігу гуманітарної допомоги в Україні на різних рівнях, у тому числі набувачі гуманітарної допомоги, обсягом 30 год., 1 кредит ЄКТС, «Національне законодавство, Гуманітарна Хартія і мінімальні стандарти при наданні гуманітарної допомоги в системі заходів запобігання злочинності у сфері обігу гуманітарної допомоги». Це дослідження не вичерпує усі аспекти заявленої проблеми. Подальшої розробки, наукового обґрунтування і практичної реалізації потребують питання правового й організаційного унормування пробаційних програм для засуджених за ст. 201-2, іншими статтями Кримінального кодексу України де кримінальні правопорушення вчинені у сфері обігу гуманітарної допомоги. Так само є потреба у підготовці законопроєктних ініціатив, спрямованих на унормування принципових положень надання, розподілу, отримання, використання гуманітарної допомоги, розробці процедурних моментів реєстрації і моніторингу якості гуманітарних програм для відновлення і розвитку життєдіяльності постраждалих громад, підтримки осіб, які потребують гуманітарної допомоги для відновлення пошкоджених осель, втраченого бізнесу зокрема.