Обмежувальні заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство

Abstract

Олійниченко А. Є. Обмежувальні заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Харків, 2023.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням обмежувальних заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, закріплених у нормі статті ст. 911 Кримінального Кодексу України (далі – КК України), на підставі якого розроблено обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення нормативних положень про обмежувальні заходи у КК України та практики їх застосування. Запропоновано розширення обмежувальних заходів кримінально-правового характеру з метою застосування останніх до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи та кримінальні правопорушення, пов’язані з насильством за ознакою статі, та застосування обмежувальних заходів до неповнолітніх осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством та насильством за ознакою статі. Висловлено й обґрунтовано пропозицію криміналізувати систематичне вчинення насильства за ознакою ста́ті та нормативно закріпити поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з насильством за ознакою ста́ті», авторське формулювання якого надається.

У дисертації розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження обмежувальних заходів кримінально-правового характеру. Окрему увагу приділено кваліфікації кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, як передумови застосування обмежувальних заходів до осіб, які вчинили кримінально каране домашнє насильство та інші кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством. Констатовано, що для якісного застосування обмежувальних заходів кримінально-правового характеру 3 необхідним є нормативно-правове закріплення поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством» та надано його авторське формулювання. Обґрунтовано необхідність розмежування термінів «захід», «засіб», у тому числі «обмежувальні заходи», «обмежувальні засоби», «заходи безпеки» та запропоновано в нормативно-правовому полі уживати саме термін «захід».

Проаналізовано стан наукової розробки питань призначення обмежувальних заходів кримінально-правового характеру та кваліфікації домашнього насильства. Зазначено, що сучасні наукові праці із досліджуваної проблематики характеризуються фрагментарністю, що актуалізує потребу у здійсненні комплексного дослідження правової природи та проблем застосування обмежувальних заходів кримінально-правового характеру як цілісного правового явища, а також необхідність визначення шляхів їх вдосконалення та гармонізації у нормативно-правовому полі.

Вивчення досвіду зарубіжних країн різних правових систем (англосаксонської (США, Канада, Велика Британія) та романо-германської (Німеччина, Франція, Швейцарія, Австрія, Польща, Грузія, Казахстан)) з питань регламентації як в цілому обмежувальних заходів кримінально-правового характеру, так і заходів, які застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, дозволило встановити, що у їхньому законодавстві існують правові явища, які мають чимало спільних рис із обмежувальними заходами, передбаченими КК України, і водночас надало змогу виявити резерв для подальшого вдосконалення аналізованого кримінально-правового інституту.

З позиції системного аналізу досліджено спеціальні заходи протидії домашньому насильству, регламентовані Законом України № 2229-VIII від 07.12.2017 р. «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Визначено місце та роль обмежувальних заходів кримінально-правового характеру в зазначеній системі та їх відмінності від інших спеціальних заходів. Констатовано, що система нормативно-правових заходів запобігання та протидії домашньому насильству складається із заходів щодо тимчасового обмеження прав та покладення обов’язків на кривдника, який вчинив домашнє насильство, 4 а також із заходів, що застосовуються до особи, яка підозрюється, обвинувачується або вчинила кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством. Різновидами останніх наразі є: взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (1); направлення кривдника на проходження програми для кривдників (2); терміновий заборонний припис стосовно кривдника (3); обмежувальний припис цивільно-правового характеру (4); обмежувальний захід кримінально-процесуального характеру, що застосовується до особи, яка підозрюються або обвинувачуються у скоєнні домашнього насильства (5) та обмежувальний захід кримінально-правового характеру (6). Ці заходи застосовується до осіб, які вчинили домашнє насильство, і хоча мають різні передумови, підстави, суб’єктів та строк призначення, але об’єднані єдиним наміром щодо захисту осіб, які потерпають від домашнього насильства.

На підставі існуючої у теорії кримінального права системи соціальноправових обставин досліджено та виокремлено чинники (обставини) соціальної обумовленості норм про обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.

Сформульовано висновок, що правова природа обмежувальних заходів кримінально-правового характеру полягає у тому, що вони є найсуворішими заходами серед спеціальних заходів протидії домашньому насильству, зокрема, примусовими кримінально-правовими заходами, що мають додатковий характер і застосовуються судом у разі вчинення повнолітньою особою кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством. При цьому констатовано, що вони є складовою системи інших заходів кримінальногоправового характеру і можуть бути як додатком до покаранням, так і альтернативою йому. Їх мета полягає в обмеженні потерпілої від насильства особи від дій кривдника та запобіганні у майбутньому будь-яким формам насильства щодо неї. За своєю правовою природою обмежувальні заходи кримінально-правового характеру відносяться до заходів безпеки, що зумовлюється специфічною метою їх застосування, суб’єктом, до якого вони можуть бути застосовані, передумовою, умовою, підставою застосування та характером видів обмежувальних заходів, регламентованих КК України.

Наведено аргументацію щодо того, що передумовою для застосування обмежувальних заходів, закріплених у нормі ст. 91-1 КК України, є не «злочин, пов’язаний з домашнім насильством», а «кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством», під яким запропоновано розуміти «будь-яке кримінальне правопорушення, визначене КК України, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні (дії або бездіяльності) ознак домашнього насильства, тобто фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаку кримінального правопорушення або відображено як обставину, що обтяжує кримінальну відповідальність». При цьому наведено авторське бачення груп кримінальних правопорушень, які можуть бути визнані передумовою застосування обмежувальних заходів, та наголошено на невичерпності випадків, у яких можуть виявитися обставини, що свідчать про наявність у кримінальному правопорушенні (злочині і проступку) ознак домашнього насильства.

Ураховуючи проблему відмежування кримінально караного домашнього насильства, регламентованого нормою ст. 126-1 КК України, від адміністративного правопорушення, закріпленого у нормі ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі – КУпАП України), здійснено узагальнення правових позицій Верховного Суду з питання відмежування цих видів правопорушень. Як результат, для забезпечення правильної кваліфікації кримінально караного домашнього насильства запропоновано вирішення переліку питань, сутність яких полягає у дослідженні: 1) специфічної об’єктивної сторони, що полягає у систематичному вчиненні насильницьких дій принаймні в одній із трьох передбачених у законі форм насильства – фізичного, психологічного чи економічного; 2) правильності визначення систематичності вчинення діяння, яке полягає у вчиненні діяння втретє (незалежно від застосованої в попередніх насильницьких актах тієї чи іншої форми насильства та від факту їх документування) за умови, що настав хоча би один з указаних у законі наслідків; 3) способу легального визначення поняття «фізичне насильство» як форми домашнього насильства; 4) матеріального складу діяння, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони якого є суспільно небезпечні наслідки у вигляді фізичних чи психологічних страждань, втрати працездатності, емоційної залежності, погіршення якості життя потерпілої особи.

Досліджено та сформульовано поняття підстави обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, яке запропоновано визначити як наявність інтересу потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, що ґрунтується на наявності безпосередньої небезпеки. Обґрунтовано доцільність передбачити в законі можливість урахування при вирішенні питання застосування обмежувальних заходів інтересу дитини-свідка, який може бути потерпілим від домашнього насильства відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та міжнародного стандарту. Також на підставі дослідження судової практики, запропоновано при призначенні покарання за вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством та насильством за ознакою статі щодо малолітньої дитини або у присутності дитини, виділити це положення в окрему обставину, що обтяжує покарання.

Умовами застосування обмежувальних заходів запропоновано визнавати факт призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ізоляцією особи від суспільства), або звільнення особи від кримінальної відповідальності чи від покарання з передбачених КК України підстав.

Проаналізовано та надано характеристику видів обмежувальних заходів кримінально-правового характеру, регламентованих КК України, та висловлено судження щодо можливості доповнення переліку закріплених у ст. 91-1КК України обмежувальних заходів забороною наближатися на визначену відстань до особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством за умови наявності письмової згоди на це постраждалої особи або її законного представника (крім випадку, коли законним представником є засуджений) з покладанням на засудженого обов’язку носити електронний засіб контролю. Так само висловлено пропозиції щодо вдосконалення регламентації строків застосування обмежувальних заходів, зокрема, запропоновано передбачити можливість їх застосування строком від одного до дванадцяти місяців, а щодо направлення для проходження програми для кривдників – строком від трьох місяців до одного року, що дозволить привести законодавство про кримінальну відповідальність у відповідність до регуляторного законодавства у сфері протидії домашньому насильству і, зокрема, узгодити його із приписами нормативно-правових актів, які регулюють питання проходження програм для кривдників. За результатами проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано необхідність внесення певних змін та уточнень до положень чинного законодавства про обмежувальні заходи кримінально-правового характеру.