Кримінологічна характеристика та запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби

Abstract

Журавель В.В. Кримінологічна характеристика та запобігання самовільному залишенню військової служби або місця служби. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, Харків, 2025.

Дисертація – перше кримінологічне дослідження самовільного залишення військової частини або місця служби, що вчиняється насамперед в умовах запровадження в Україні правового режиму воєнного стану. Установлено, що правопорушення, передбачені ст. 407 КК України, від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну набувають нових особливостей, при цьому у кількісному значенні на четвертому році збройного протистояння перевищивши будь-який інший вид кримінально караних правопорушень. Така вкрай негативна тенденція змушує законодавця й дотепер шукати шляхи вдосконалення як закону про кримінальну відповідальність, так й положень регуляторного законодавства у відповідній сфері суспільного буття.

Погіршення кількісно-якісних характеристик самовільного залишення військової частини або місця служби, що відчутно ускладнює криміногенну ситуації у країні, пояснюються надвеликим криміногенним потенціалом як кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби у цілому, так й діянь, передбачених ст. 407 КК України. При цьому констатовано, що в аналізованому явищі спостерігаються негативні тенденції, як-от: зміна динаміки цих діянь із хвилеподібної (із періодами певної стабілізації) на лавиноподібну; переважання у структурі цього діяння його тяжких форм, що кваліфікуються як тяжкі злочини; домінування штучної латентності діянь із подальшим посиленням процесів латентизації останніх; відсутність ізоморфності між кількістю зареєстрованих діянь та числом осіб, що їх вчинили; концентрація зазначених фактів у прифронтових регіонах та районах ведення бойових дій; тощо.

Виокремлено низку визначальних особливостей діяння, передбаченого ст. 407 КК України, які виникли або посилилися від початку збройної агресії рф проти України, а саме: надвеликий криміногенний потенціал; різнопланова шкода для обороноздатності країни; пряма залежність стану цього різновиду правопорушень від воєнно-політичної ситуації; вплив на трансформацію законодавчих положень щодо криміналізації та караності самовільного залишення військової частини або місця служби; специфічність особи правопорушника-військовослужбовця; зумовлювання неоднозначного ставлення українського суспільства до аналізованого явища та ін.

Запропоновано криміногенний потенціал діяння, передбаченого ст. 407 КК України, розкрити з позиції трьох часових проекцій, а саме: а) базовий період порівняння – до 2014 р.; б) період гібридної агресії – від подій лютого 2014 р. до 24 лютого 2022 р.; в) період повномасштабного вторгнення рф в Україну та введення режиму воєнного стану й дотепер.

Наголошено, що головними причинами латентизації самовільного залишення військової частини або місця служби є: толерування суспільством цих діянь; негативне сприйняття соціумом примусової мобілізації на військову службу; приховування або мінімізація дійсних масштабів проблеми та об’єктивні труднощі в кримінально-правовій оцінці дій винних осіб.

У дисертації надано основні кримінологічні характеристики правопорушниківвійськовослужбовців, що вчинили розглядуване діяння в умовах воєнного стану (чоловіки (99,41%) соціально активного віку (30-50 років), громадяни України, переважно з професійно-технічною, базовою або повною загальною середньою освітою, проте до призову на військову службу офіційно не працюючі (61,67%), одружені (39,67%). У 23,67 % правопорушників констатовані психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, у 5,67% – наркотична залежність, у 4,0% – психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин. Абсолютна більшість протиправних фактів трапляється в Сухопутних військах (94,0%); 39,67% військовослужбовців проходять службу за контрактом; більшість належать до рядового складу. За формами зовнішнього виразу діяння превалює самовільне залишення військової частини або місця служби (94,33%), нез’явлення вчасно на службу без поважних причин припадає на 5,67% фактів. На момент вчинення діяння 5,87% військовослужбовців мали непогашену або не зняту судимість за вчинення умисних насильницьких (8,65%), злочинів проти власності (46,64%), громадського порядку (5,29%), безпеки руху та експлуатації транспорту (2,40%), злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків (7,69%) та ін. При цьому 48.74% засуджених за ст. 407 КК військовослужбовців звільнено від відбування покарання з випробуванням. Вперше систематизовано особистісні властивості військовослужбовців, які вчинили діяння, передбачене ст. 407 КК України. Ці властивості поділено на два ключові блоки: а) психологічні та вольові властивості, що включають, зокрема, прояви боягузтва і легкодухості, та б) світоглядні, якими охоплюються індикатори правового й морального нігілізму.

У детермінаційному комплексі існування й відтворення випадків самовільного залишення військової частини або місця служби пропонується розрізняти причини та умови (криміногенні чинники). При цьому доводиться, що причини цього діяння пов’язані зі сферою свідомості військовослужбовців, адже ці причини цілком залежать від рівня деформації їх морально-психологічної сфери, що, власне, при певних умовах й породжує суспільно небезпечний наслідок. У свою чергу, умови, маючи обʼєктивну природу, оскільки залежать від особливостей зовнішнього соціального середовища, представлені несприятливими обставинами реальної дійсності, що сприяють реалізації протиправних настанов конкретного військовослужбовця.

Під час аналізу причин розглядуваного діяння структуровано знання про мотиви вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби. Це дозволило виділити такі, зокрема, мотиви, як: а) мотиви сімейного характеру; б) мотиви конфліктогенного характеру, пов’язані із знаходженням в армійському середовищі; в) мотиви уникнення перебування в неналежних умовах проходження служби; г) мотиви фізичної та психологічної втоми; д) мотиви, зумовлені виникненням або загостренням психічних розладів; е) мотиви егоцентричного характеру; є) дезадаптивні мотиви; ж) мотиви легковажного ставлення до дорученої справи; з) мотиви адиктивного характеру; и) мотиви, пов’язані з бажанням уникнути покарання або іншого правомірного впливу; і) інші. При цьому пояснено, що мотиви формуються на підставі потреб особи правопорушника, серед яких доцільно виділити: потребу зберегтися фізично у ситуаціях, що загрожують життю та здоров’ю; потребу не змінювати свій звичний образ життя, мати вільний час та розпоряджатися ним; потребу уникати нестатутних відносин, будь-якого насильства з боку командирів чи товаришів по службі; потребу вийти з підпорядкування командирів / командування, до якого немає довіри; потребу турбуватися про рідних і близьких, допомагати їм у складних ситуаціях; потребу, зумовлену залежністю від психоактивних речовин; та ін. Зроблено висновок, що чимало потреб розглядуваних правопорушників і потреб законослухняних громадян (у тому числі військовослужбовців, що не порушують закон) є схожими.

Визначено, що основними об’єктами запобіжного впливу є: 1) збройна агресія як гуманітарна катастрофа; 2) особа військовослужбовця із власною системою мотивації, установок, фізичного й психологічного потенціалу; 3) специфічне середовище військовослужбовців та умови проходження служби; 4) правовідносини з приводу комплектування армії та проходження військової служби. Виокремлення таких об’єктів дало можливість сформулювати поняття запобігання самовільному залишенню військової частини або місця служби, під яким у дисертації запропоновано розуміти цілеспрямовану комплексну діяльність різних соціальних інституцій суспільства та окремих членів суспільства, яка сприяє досягненню в Україні сталого миру та впливає на особу військовослужбовця з його мотивацією, установками, цінностями, специфічне середовище військовослужбовців та умови проходження служби, а також на правовідносини у сфері комплектування та проходження військової служби, маючи на меті зменшення випадків діянь, передбачених ст. 407 КК України, і підвищення боєздатності армії завдяки своєчасному вжиттю заходів з упередження нових та нейтралізації існуючих негативних чинників відтворення військової злочинності. При цьому запобіжні заходи самовільному залишенню військової частини або місця служби 6 структуруються за низкою стратегічних напрямів, як-от: а) політико-гуманітарний (заходи, що вживаються на рівні міжнародної комунікації та співпраці з країнамипартнерами і всім цивілізованим світом, а так само заходи суто внутрішнього характеру); б) особистісно-мотиваційний (моніторинг психологічного стану військовослужбовців і фахова підтримка, розвиток психологічної стійкості та формування позитивної мотивації тощо); в) соціально-правовий (покращення умов проходження служби, вдосконалення процедури комплектування та проходження військової служби); г) інформаційно-правовий (підвищення правової свідомості й обізнаності військовослужбовців щодо їх прав, обов’язків та юридичної відповідальності, формування резистентності до ворожих впливів); д) ресурсноінноваційний (використання сучасних технологій, запровадження наукових підходів та оптимальний розподіл матеріальних ресурсів). Наголошено, що основними завданнями застосування запобіжних заходів є: зниження рівня військової злочинності, зокрема, кількості випадків самовільного залишення військової частини або місця служби, та зміцнення оборони Української держави шляхом укріплення боєздатності армії. Підкреслено, що комплексне вживання цих заходів є ефективним важелем для нейтралізації або принаймні істотного зниження ризику вчинення правопорушень, передбачених ст. 407 КК України.