Кримінальна відповідальність за зараження венеричною хворобою: від сьогодення до майбутнього

Abstract

Наразі більшість так званих «венеричних хвороб» є добре досліджені фахівцями, розроблені ефективні схеми лікування та попередження, тож більшість країн ЄС давно пішли шляхом відмови від збереження спеціальної норми про кримінальну відповідальність за поширення таких хвороб чи за умисне зараження ними. Країни ЄС розглядають такі дії як спричинення особі тілесного ушкодження. Натомість, чинний КК України й досі містить ст. 133 (Зараження іншої особи венеричною хворобою). Однак з огляду на євроінтеграційні процеси доцільно переглянути питання збереження вказаної норми в українському кримінальному законі. Отже, мета дослідження полягає в установленні доцільності чи недоцільності збереження норми, передбаченої ст. 133 КК України, шляхом аналізу історії появи так званих «венеричних хвороб», причин криміналізації їх поширення, вивчення останніх медичних досягнень в їх лікуванні та попередженні, а також дослідженні судової практики притягнення осіб за зараження венеричною хворобою. Як результат встановлено, що: 1) термін «венерична хвороба» є анахронізмом; 2) більшість захворювань, що переважно передаються статевим шляхом, нині піддаються швидкому та ефективному лікуванню, або ж сучасні препарати дозволяють зупинити розвиток хвороби; 3) українське регуляторне законодавство не знає, що таке «венерична хвороба», тому й притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у їх поширенні, є неможливим. З огляду на те, що наявна судова практика є застарілою та обмеженою, пропонується виключити ст. 133 із КК України. Це дозволить відмовитися від дискримінації та стигматизації осіб із захворюваннями. Рекомендовано спрямувати зусилля держави на успішне запобігання поширенню хвороб, ранню діагностику та швидке лікування. Це дозволить гармонізувати національне законодавство з міжнародними та європейськими стандартами, підвищити ефективність боротьби з інфекціями для забезпечення належного рівня громадського здоров’я.Currently, most of the so-called «venereal diseases» are well-researched by specialists, effective treatment and prevention schemes have been developed. Most EU countries have long since abandoned the preservation of a special norm on criminal liability for the spread of such diseases or for intentional infection with them. EU countries consider such actions as causing bodily harm to a person. Instead, the Criminal Code (hereafter – CC) of Ukraine still contains Article 133 (infecting another person with a venereal disease). However, in view of the European integration processes, it is advisable to reconsider the issue of preserving the specified norm in the Ukrainian criminal law. Therefore, the purpose of the study is to establish the feasibility or inexpediency of preserving the Article 133 of the CC of Ukraine by analysing the history of the emergence of the so-called «venereal diseases», the reasons for the criminalization of their spread, studying the latest medical achievements in their treatment and prevention, as well as studying the judicial practice of prosecuting persons for contracting a venereal disease. As a result, was established that: 1) the term «venereal disease» is an anachronism; 2) most diseases that are mainly sexually transmitted are now amenable to quick and effective treatment or modern drugs can stop the development of the disease; 3) Ukrainian regulatory legislation does not know what a «venereal disease» is, so bringing to criminal liability those guilty of their spread is impossible. The existing judicial practice is outdated and scanty. Based on the above, it is proposed to abandon discrimination and stigmatization of sick people by excluding the norm provided for in the Article 133 from the CC of Ukraine. It is recommended that the state’s efforts focus on successfully preventing the spread of diseases, their early diagnosis, and rapid treatment. This will harmonize national legislation with international and European standards, thereby increasing the effectiveness of the fight against infections and ensuring an adequate level of public health.