Деякі питання запобігання криміногенним викликам у трансвоєнному соціумі України (прогностичний аспект). Частина 2

Abstract

У другій частині статті набули подальшого розвитку положення стосовно уявлень про злочинність та її запобігання, що викладені у першій частині. У цій статті дещо переосмислено ключові поняття кримінології: криміногенні фактори, кримінологічне запобігання злочинності. Це важливо для практики розробки запобіжних концепцій у повоєнний період розвитку України. Розкривається поняття «криміногенний фактор». Визначено поняття криміногенності, її кількісно-якісні показники, властивості (динамізм прояву, потенційна сила впливу, інтенсивність дії, латентність, прихований потенціал). Особлива увага звернута на латенту криміногенність у факторах і їх складових, які не належать до негативних. Підкреслено, що у післявоєнний період посилена криміногенність різних складових факторів може відбутися внаслідок інтерференції (накладання) довоєнних, воєнних і післявоєнних чинників. Це потребує корекції стратегії і тактики запобіжної діяльності. У статті відстоюється позиція, що кримінологічне запобігання злочинності і протидія злочинності є різними системами реагування на неї. Кримінологічне запобігання, як теорія та практика, стратегічно спрямована своїми заходами та засобами на усунення (зменшення злочинної причинної детермінації криміногенних діючих і прогностично ймовірних криміногенних факторів у масштабі держави, різних сферах життя. Протидія – це переважно політика впливу, реагування на злочинні прояви і негативні криміногенні явища заходами і засобами лише правоохоронних органів. Їх діяльність є важливою і необхідною у будь-якому суспільстві. Реформування і модернізація правоохоронної системи радикально не зачіпає і не може вплинути на детермінаційну сутність криміногенних факторів. Змішування цих двох напрямів протистояння злочинним проявам веде до дезорганізації діяльності правоохоронних органів, яким навʼязується невластива їх статуту функція. Це може привести до дискредитації кримінологічної політики і науки кримінології.In the second part of the article, the provisions regarding the ideas about crime and its prevention, which were set out in the first part, were further developed. This article reinterprets the key concepts of criminology: criminogenic factors, criminological prevention of crime. This is important for the practice of developing preventive concepts in the post-war period of Ukraine's development. The concept of «criminogenic factor» is revealed. The concept of criminogenicity, its quantitative and qualitative indicators, properties (dynamism of manifestation, potential force of influence, intensity of action, latency, hidden potential) are defined. Special attention is paid to latent criminogenicity in factors and their components that are not negative. It is emphasized that in the post-war period, increased criminogenicity of various component factors may occur as a result of the interference (superposition) of pre-war, war, and post-war factors. This requires correction of the strategy and tactics of preventive activities. The article defends the position that criminological crime prevention and crime prevention are different systems of responding to it. Criminological prevention, as well as theory and practice, is strategically aimed by its measures and means at eliminating (reducing) the criminal causal determination of criminogenic current and prognostically probable criminogenic factors on a state scale, in various spheres of life. Counteraction is mainly a policy of influence, responding to criminal manifestations and negative criminogenic phenomena with measures and means only of law enforcement agencies. Their activities are important and necessary in any society. Reforming and modernizing the law enforcement system does not radically affect and cannot affect the determinative essence of criminogenic factors. Mixing these two directions of combating criminal manifestations leads to disorganization of the activities of law enforcement agencies, which are imposed with a function that is not inherent in their statute. This can lead to discrediting criminological policy and the science of criminology.