Фіксування судового провадження як гарантія права на справедливий суд у кримінальному процесі

Abstract

Березюк В.В. Фіксування судового провадження як гарантія права на справедливий суд у кримінальному процесі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 - Право. – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса, Національної академії правових наук України, Харків, 2022.

Робота присвячена дослідженню фіксування судового провадження як кримінальної процесуальної гарантії, що має забезпечити дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження в перебігу стадії судового провадження.

Вибір теми обумовлений тим, що поряд із гострою потребою подальшого розвитку та вдосконалення теоретичних основ здійснюваної нашою державою судово-правової реформи важливим та актуальним залишається питання забезпечення прав людини та основоположних свобод, зокрема, у перебігу судового провадження, обумовленого наявністю кримінальних процесуальних гарантій, однією з яких законодавцем визначено фіксування судового провадження.

У роботі узагальнено та методом наукової дедукції виведено поняття фіксування судового провадження, яке може бути використано для потреб сучасного кримінального судочинства.

Авторкою досліджено функціональне призначення фіксування судового провадження, визначена його генеральна та спеціальні функції.

На підставі проведеного аналізу констатовано наявність двох самостійних видів фіксування судового провадження – «офіційного» та «неофіційного», визначена їхня роль у забезпеченні дотримання прав та законних інтересів кожної особи в перебігу судового провадження.

Шляхом аналізу складових елементів кримінальних процесуальних правовідносин щодо фіксування судового провадження, вироблено власний науковий підхід до визначення його змісту, відзначено специфічні ознаки кожного елементу складу кримінальних процесуальних відносин щодо фіксування судового провадження.

Науковий і практичний інтерес також становлять форми фіксування судового провадження, ґрунтовний аналіз яких проведено в роботі. Констатовано, що вони не мають бути статичними, повинні відповідати рівню науково-технічного розвитку держави, а відтак, потребують постійного вдосконалення.

У роботі обґрунтована доцільність запровадження в кримінальний процес України нової форми «офіційного» фіксування судового провадження, а саме стенографування, тобто письмового відображення інформації, зафіксованої на електронному носії.

Така пропозиція обумовлена функціональним призначенням повного фіксування судового провадження – гарантувати належну правову процедуру, яка, у свою чергу, гарантує справедливий судовий розгляд, оскільки в такому разі буде забезпечена можливість, за необхідності, об’єктивно, а головне повно відтворити процесуально значиму інформацію, отриману в перебігу судового провадження та зафіксовану на технічному носії (зокрема, у разі його пошкодження).

Аргументована позиція, що порівняно з фіксуванням, яке здійснюється під час досудового розслідування, фіксування судового провадження здійснюється з метою забезпечення справедливості процедури всього судового розгляду, а отже, гарантує належну процесуальну поведінку суду та інших учасників судового провадження, у той час, як фіксування на досудовому розслідуванні має на меті фіксацію не самого процесу, а закріплює результати конкретних слідчих та розшукових дій у формі процесуальних документів задля отримання доказової інформації, якій у подальшому має надаватись судова оцінка.

Авторкою вперше сформульовані правила фіксування судового провадження, за умови дотримання яких можуть бути реалізовані функції фіксування судового провадження.

У роботі містяться висновки, отримані в результаті дослідження співвідношення фіксування судового провадження з такими основоположними гарантіями, як публічність судового розгляду, право на справедливий судовий розгляд та справедливий суд, розумність строків судового провадження, незалежність та неупередженість суду.

Аргументовано точку зору, що фіксування судового провадження виступає необхідною умовою забезпечення належної правової процедури всього судового провадження, оскільки надає можливість об’єктивно встановити дотримання процесуального алгоритму інших процедур, які відбуваються під час його здійснення; у свою чергу, «належна правова процедура» є невід’ємною складовою «справедливого судового розгляду», а остання є однією з умов забезпечення права особи на «справедливий суд».

Висловлена думка про те, що право на належну правову процедуру та право на справедливий судовий розгляд певного кримінального провадження - це суб’єктивні права конкретної особи, яка вже стала учасником кримінальних процесуальних відносин, забезпечувані, зокрема, шляхом фіксування судового провадження, а право на справедливий суд - це об’єктивне право кожної особи на доступ до правосуддя, що має забезпечуватися державою шляхом прийняття якісного законодавства і задля реалізації якого фіксування судового провадження виступає процедурною гарантією.

Звернуто увагу на те, що у співвідношенні з гласністю судового провадження роль фіксування судового провадження залежить від його виду – «офіційного» чи «неофіційного», оскільки повне фіксування судового провадження, яке здійснюється виключно судом, - «офіційне фіксування» та фіксування судового провадження не судом, а кожним, хто присутній в залі судового засідання, - «неофіційне фіксування», мають різну природу, різне 5 функціональне призначення та зміст, а отже, по-різному співвідносяться з гласністю та відкритістю судового провадження.

Якщо «неофіційне фіксування» може виступати правовим механізмом, закріпленим на законодавчому рівні, за допомогою якого, зокрема, може бути забезпечена гласність конкретного судового провадження, то роль «офіційного фіксування» не може бути обмежена лише визначенням його як складового елементу гласності.

Зроблено висновок, що попри відмінності «офіційного» та «неофіційного» фіксування судового провадження ці інститути кримінального процесу нерозривно поєднані.

«Офіційне фіксування» судового провадження є гарантією дотримання законності у конкретному кримінальному провадженні, дотримання та забезпечення прав та законних інтересів його учасників, гарантування інших засад кримінального провадження, зокрема, забезпечення обвинуваченому права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів тощо.

Для «неофіційного» фіксування властивою є функція громадського контролю, яка забезпечує відкритість судового провадження як для осіб, які не є учасниками конкретного судового провадження, так і для суспільства в цілому. «Неофіційне» фіксування судового провадження, хоча і не є самостійною засадою кримінального провадження, однак закріплення цього права законодавчо є відображенням таких загальних засад кримінального провадження, як гласність та відкритість (у контексті національного кримінального процесуального законодавства) та публічності (в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини), яка належить до числа тих прав, що прямо передбачені в тексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на відміну від багатьох інших прав, поява яких пов’язана з розширювальним тлумаченням Європейським судом з прав людини її норм.

Окрему увагу приділено питанням фіксування судового провадження під час визначення складу суду в конкретному кримінальному провадженні. Така увага обумовлена позицією автора щодо того, що повне фіксування судового провадження починається з моменту реєстрації справи чи матеріалу в канцелярії суду і закінчується оголошенням повного тексту судового рішення останньої інстанції, уповноваженої на його перегляд, і безпосередньо впливає на дотримання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо того, щоб справа була розглянута «судом, встановленим законом».

У результаті аналізу процесуальних правових норм, що регламентують процедуру судового розгляду кримінальних поступків, зроблено висновок про те, що в цьому випадку учасники судового провадження фактично позбавлені права на відвід (самовідвід), що може спричинити порушення вимоги національного закону про «належний склад суду» та вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо «суду, встановленого законом».

Окрема увага приділена дослідженню процесуального статусу секретаря судового засідання в частині його обов’язків щодо фіксування судового провадження.

Авторкою висловлено позицію про невідповідність положень Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України №108 від 20 вересня 2012 року з відповідними змінами, положенням КПК України в частині суб’єкта, що здійснює фіксування судового провадження, та його повноважень. А саме: попри те, що обов’язок здійснення «повного фіксування судового провадження» чинним КПК покладається саме на суд, а обов’язок секретаря судового засідання полягає лише в забезпеченні контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами та веденням журналу судового засідання, Інструкцією про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України №108 від 20 7 вересня 2012 року з відповідними змінами, повноваження суду зі здійснення повного фіксування судового провадження технічними засобами фактично делегуються секретарю судового засідання, у зв’язку з чим останній фактично здійснює таке фіксування від імені суду, а значить, процесуальний статус секретаря судового засідання потребує вдосконалення, зокрема, у частині його відповідальності.