Оцінка судом висновку експерта у кримінальному провадженні
Вантажиться...
Дата
Автори
ORCID
DOI
Науковий ступінь
Рівень дисертації
Шифр та назва спеціальності
Рада захисту
Установа захисту
Науковий керівник/консультант
Члени комітету
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В.Сташиса Національної академії правових наук України
Анотація
Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, гносеологічних і правових засад оцінки судом висновку експерта у кримінальному провадженні. У роботі визначено правову природу судової експертизи та висновку експерта як самостійного процесуального джерела доказів, встановлено закономірності формування й оцінки результатів експертного дослідження, розкрито зміст процесуальних гарантій вільної оцінки доказів. Обґрунтовано підходи до встановлення належності, допустимості, достовірності та доказової значущості висновку експерта з урахуванням його процесуальної форми, змісту й місця в системі доказів. Визначено специфіку оцінки висновку експерта слідчим суддею під час здійснення судового контролю, судом першої інстанції під час судового розгляду, а також судами апеляційної та касаційної інстанцій під час перегляду судових рішень.
На підставі історико-правового аналізу встановлено, що становлення судової експертизи відбувалося в умовах поступового розширення можливостей використання спеціальних знань у судочинстві, розвитку наукових методів дослідження та нормативного закріплення процесуального статусу обізнаних осіб. Визначено, що еволюція судово-експертної діяльності характеризується переходом від епізодичного залучення осіб, які володіють спеціальними знаннями, до формування системи спеціалізованих експертних установ і нормативно врегульованого порядку проведення експертних досліджень. Встановлено взаємозалежність розвитку природничих і технічних наук, удосконалення методів дослідження матеріальних об’єктів та формування процесуальних гарантій використання результатів експертизи у кримінальному провадженні. З’ясовано, що розвиток судової експертизи супроводжувався поступовим розмежуванням пізнавальної діяльності експерта та процесуальної діяльності суду щодо перевірки й оцінки отриманих результатів.
Узагальнення наукових підходів до визначення сутності судової експертизи дозволило встановити, що її правова природа характеризується поєднанням пізнавального, науково-методичного та кримінального процесуального складників. Визначено, що судова експертиза становить процесуально регламентовану форму використання спеціальних знань, спрямовану на встановлення фактичних даних, які мають значення для кримінального провадження. Обґрунтовано, що наукова класифікація судових експертиз і їх нормативно визначена диференціація ґрунтуються на неоднорідних критеріях, унаслідок чого можливе перетинання класифікаційних груп. Встановлено, що предмет, об’єкти, завдання, характер застосовуваних спеціальних знань, суб’єктний склад і процесуальні умови проведення експертизи визначають її видові характеристики. З’ясовано, що розмежування первинних, додаткових, повторних, комісійних і комплексних експертиз має значення не лише для організації експертного дослідження, а й для встановлення меж компетенції експерта, перевірки застосованих методів та оцінки обґрунтованості отриманих результатів.
Встановлено, що експертне дослідження становить пізнавальну діяльність із застосуванням спеціальних знань, тоді як висновок експерта є її процесуально оформленим результатом, який набуває значення самостійного джерела доказів за умови дотримання встановлених законом вимог. Визначено, що доказове значення результатів експертного дослідження залежить від належності вихідних матеріалів, дотримання процесуального порядку їх отримання, компетентності експерта, обґрунтованості застосованих методів і повноти відображення результатів дослідження. Обґрунтовано, що процесуальна самостійність експерта забезпечує незалежність формування його професійних суджень, проте не виключає обов’язку суду перевіряти та оцінювати висновок відповідно до загальних правил кримінального процесуального доказування. Встановлено, що реалізація засади змагальності передбачає забезпечення сторонам кримінального провадження процесуальних можливостей ініціювати експертні дослідження, отримувати висновки експертів, подавати їх суду та оспорювати результати проведених досліджень.
Визначено, що висновок експерта як самостійне процесуальне джерело доказів характеризується специфічним способом формування доказової інформації, оскільки відомості, які в ньому містяться, є результатом застосування спеціальних знань до дослідження відповідних об’єктів. Узагальнено, що його зміст має забезпечувати можливість перевірки вихідних даних, послідовності проведеного дослідження, застосованих методів і методик, отриманих результатів та обґрунтованості сформульованих відповідей. З’ясовано, що повнота й логічна узгодженість дослідницької частини висновку безпосередньо впливають на можливість оцінки його достовірності. Визначено, що категоричний або некатегоричний характер експертних суджень має враховуватися під час встановлення доказового значення висновку, однак сам по собі не визначає його належності, допустимості чи достовірності.
Обґрунтовано, що вільна оцінка висновку експерта судом ґрунтується на відсутності заздалегідь встановленої доказової сили результатів експертного дослідження та необхідності їх перевірки у взаємозв’язку з іншими доказами кримінального провадження. Встановлено, що внутрішнє переконання судді формується під впливом об’єктивних чинників, пов’язаних зі змістом і властивостями доказової інформації, та суб’єктивних чинників, зумовлених особливостями її сприйняття, осмислення й оцінки. З’ясовано, що специфіка висновку експерта як результату застосування спеціальних знань створює ризик його некритичного сприйняття судом, зокрема через складність самостійної перевірки наукової обґрунтованості експертних суджень. Визначено, що процесуальними гарантіями запобігання такому ризику є безпосереднє дослідження доказів, змагальність сторін, можливість допиту експерта, перевірки суперечностей між доказами та обов’язковість мотивування судових рішень. Доведено, що незгода суду з висновком експерта має ґрунтуватися на встановлених під час оцінки обставинах і належним чином відображатися в мотивувальній частині судового рішення.
Визначено, що оцінка висновку експерта у кримінальному провадженні передбачає встановлення його належності, допустимості, достовірності та доказової значущості. Обґрунтовано, що зазначені властивості характеризують різні аспекти доказової інформації та не можуть підміняти одна одну. Належність відображає зв’язок відомостей із предметом доказування, допустимість характеризує правомірність їх отримання та процесуального оформлення, достовірність стосується відповідності отриманих результатів фактичним обставинам, а доказова значущість визначає їх роль у встановленні обставин кримінального провадження. Встановлено, що оцінка цих властивостей має взаємопов’язаний характер, оскільки недоліки процесуального порядку отримання висновку, вихідних матеріалів або методичного забезпечення дослідження можуть впливати на можливість використання відповідної інформації в доказуванні. Водночас обґрунтовано необхідність розмежування правових наслідків виявлення процесуальних порушень і недоліків змісту експертного дослідження.
Встановлено, що належність висновку експерта визначається наявністю змістового зв’язку між відомостями, отриманими в результаті експертного дослідження, та обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. З’ясовано, що такий зв’язок залежить від предмета експертизи, характеру досліджуваних об’єктів, змісту поставлених перед експертом питань і фактичних даних, відображених у його висновку. Обґрунтовано, що належність не обмежується безпосереднім підтвердженням або спростуванням обставин, передбачених ст. 91 КПК України, оскільки результати експертного дослідження можуть мати опосередковане доказове значення та використовуватися для встановлення проміжних фактів. Визначено, що остаточне встановлення належності висновку експерта потребує врахування його змісту в сукупності з іншими доказами та відповідними обставинами кримінального провадження.
Обґрунтовано, що допустимість висновку експерта визначається дотриманням установленого кримінальним процесуальним законодавством порядку його отримання та використання в доказуванні. Встановлено, що під час оцінки допустимості необхідно перевіряти законність походження об’єктів і матеріалів експертного дослідження, належність процесуальних підстав його проведення, дотримання вимог щодо залучення експерта, забезпечення прав учасників кримінального провадження та процесуального оформлення отриманих результатів. З’ясовано, що порушення порядку отримання вихідних матеріалів може впливати на допустимість висновку експерта, навіть якщо безпосередньо експертне дослідження проведено відповідно до встановлених методичних вимог. Водночас визначено, що недоліки організаційного або документального характеру не в усіх випадках зумовлюють недопустимість висновку експерта. Обґрунтовано необхідність розмежування істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які впливають на можливість використання доказу, та недоліків, що не порушують фундаментальних процесуальних гарантій і не перешкоджають перевірці отриманих результатів.
Встановлено, що достовірність висновку експерта характеризує обґрунтованість і відповідність фактичним обставинам відомостей, сформованих у результаті застосування спеціальних знань. Визначено, що її оцінка потребує перевірки компетентності експерта, достатності та достовірності вихідних даних, наукової обґрунтованості застосованих методів і методик, повноти дослідження, логічної послідовності викладених суджень та узгодженості сформульованих висновків із результатами дослідницької частини. З’ясовано, що складність оцінки достовірності зумовлена відсутністю у суду спеціальних знань у відповідній галузі, що обмежує можливості самостійної перевірки наукового змісту експертних суджень. Обґрунтовано, що оцінка достовірності не передбачає підміни судом експерта або самостійного проведення спеціального дослідження, а здійснюється шляхом перевірки обґрунтованості висновку, його внутрішньої узгодженості та відповідності іншим доказам. Доведено, що наявність імовірнісних суджень, суперечностей у висновку або розбіжностей між результатами декількох експертиз потребує з’ясування їх причин і не може автоматично слугувати підставою для визнання відповідного висновку недостовірним.
Визначено, що доказова значущість висновку експерта відображає його роль у встановленні обставин кримінального провадження та залежить від характеру отриманої інформації, її зв’язку з предметом доказування й можливості підтвердження або спростування відповідних обставин іншими доказами. Встановлено, що доказова значущість висновку експерта не є сталою величиною та може змінюватися залежно від сукупності зібраних доказів і процесуальних завдань, для вирішення яких він використовується. Обґрунтовано, що найбільш істотного значення результати експертного дослідження набувають у кримінальних провадженнях, у яких встановлення фактичних характеристик предмета кримінального правопорушення неможливе без застосування спеціальних знань. Зокрема, визначено значення експертних досліджень для встановлення природи та властивостей зброї, бойових припасів, вибухових речовин, наркотичних засобів, психотропних речовин та інших предметів, правовий режим обігу яких визначається законодавством. З’ясовано, що результати таких досліджень можуть мати визначальне значення для встановлення обов’язкових ознак складу кримінального правопорушення, однак вирішення питання кримінально-правової кваліфікації належить до компетенції уповноважених суб’єктів кримінального провадження, а не експерта.
Аргументовано, що оцінка висновку експерта слідчим суддею під час здійснення судового контролю має функціонально обмежений характер і визначається змістом процесуального питання, яке підлягає вирішенню. З’ясовано, що на відміну від суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, слідчий суддя оцінює висновок експерта в межах перевірки обґрунтованості відповідного клопотання, наявності передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження або здійснення інших повноважень судового контролю. Обґрунтовано, що така оцінка не передбачає остаточного встановлення винуватості особи чи вирішення всіх питань доказування, а спрямована на перевірку достатності й належності доказової інформації для прийняття конкретного процесуального рішення. Визначено, що межі оцінки висновку експерта слідчим суддею залежать від предмета судового контролю, обсягу наданих матеріалів та процесуального стандарту, який застосовується під час вирішення відповідного питання.
Обґрунтовано, що оцінка висновку експерта судом першої інстанції характеризується найбільш повною реалізацією процесуальних гарантій безпосередності дослідження доказів, змагальності сторін і свободи їх оцінки. Встановлено, що суд зобов’язаний перевіряти висновок експерта не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, з’ясовуючи його відповідність фактичним обставинам кримінального провадження та наявність суперечностей із відомостями, отриманими з інших процесуальних джерел. Визначено, що процесуальні можливості сторін щодо постановки запитань експерту, перевірки застосованих методів, з’ясування вихідних даних і наведення аргументів на підтвердження або спростування експертних суджень є важливими гарантіями об’єктивності судової оцінки. З’ясовано, що наявність декількох висновків експертів із різними або взаємовиключними результатами не зумовлює автоматичної переваги одного з них, а потребує встановлення причин розбіжностей, перевірки їх обґрунтованості та зіставлення з іншими доказами. Обґрунтовано, що прийняття судом одних експертних висновків і відхилення інших має супроводжуватися наведенням конкретних мотивів відповідного рішення.
Встановлено, що оцінка висновку експерта судом апеляційної інстанції здійснюється з урахуванням переглядового характеру апеляційного провадження, меж апеляційних вимог і процесуальних умов повторного дослідження доказів. Визначено, що апеляційний суд перевіряє правильність оцінки висновку експерта судом першої інстанції, обґрунтованість відповідних судових висновків та дотримання процесуальних гарантій дослідження доказової інформації. З’ясовано, що повторне дослідження висновку експерта в апеляційному провадженні залежить від установлених законом процесуальних передумов, змісту доводів апеляційних скарг і характеру порушень, допущених під час судового розгляду. Обґрунтовано, що переоцінка доказового значення висновку експерта потребує дотримання засади безпосередності та забезпечення сторонам можливості висловити свою позицію щодо результатів експертного дослідження. Встановлено, що використання нових експертних висновків під час апеляційного розгляду має відповідати процесуальним умовам подання та дослідження доказів, а висновки апеляційного суду щодо їх прийняття або відхилення повинні бути належним чином мотивовані.
З’ясовано, що оцінка висновку експерта судом касаційної інстанції має відмінну правову природу порівняно з його оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій. Встановлено, що касаційний суд не здійснює самостійного встановлення фактичних обставин кримінального провадження та не вирішує питання достовірності доказів шляхом їх повторної оцінки, а перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій. Визначено, що предметом касаційної перевірки можуть бути порушення процесуального порядку отримання, дослідження та оцінювання висновку експерта, недотримання прав учасників кримінального провадження, а також неналежне мотивування судових рішень щодо використання результатів експертного дослідження. Обґрунтовано, що правове значення таких порушень визначається їх істотністю та впливом на законність і обґрунтованість судового рішення.
Наголошено, що рецензування висновку експерта має відмінну правову природу від проведення судової експертизи та не може ототожнюватися з отриманням самостійного процесуального джерела доказів, передбаченого кримінальним процесуальним законодавством. З’ясовано, що матеріали рецензування можуть використовуватися для виявлення й аргументації можливих недоліків експертного дослідження, обґрунтування процесуальних клопотань і постановки питань щодо повноти, методичної правильності та наукової обґрунтованості висновку експерта. Водночас визначено, що рецензія не підміняє висновку експерта та не має заздалегідь установленого доказового значення, а можливості її використання у кримінальному провадженні залежать від змісту відповідного документа, процесуальної форми його подання та характеру обставин, для з’ясування яких він використовується.
Узагальнено теоретичні та правозастосовні проблеми оцінки судом висновку експерта у кримінальному провадженні. Встановлено, що специфіка такої оцінки зумовлена поєднанням науково-пізнавальної природи експертного дослідження та процесуального характеру використання його результатів у доказуванні. Обґрунтовано необхідність комплексного встановлення належності, допустимості, достовірності й доказової значущості висновку експерта з урахуванням меж компетенції суду та експерта, характеру процесуальних завдань і змісту отриманої доказової інформації.
Опис
Бібліографічний опис
Шевчук В.В. Оцінка судом висновку експерта у кримінальному провадженні : дис. … д-ра філософії : 081 «Право». Харків, 2026. 267 с.
