«Державний діяч» як потерпілий за ст. 112 КК України: до проблеми визначення

Abstract

Стаття присвячена дослідженню проблеми кримінально-правової охорони державного діяча як потерпілого за ст. 112 КК, забезпечення життя якого розглядається як гарантія політичної стабільності у державі. Крізь призму вивчення етимологічної природи поняття «державний діяч» та дослідження історичних аспектів проєктування ст. 112 КК доводиться обґрунтованість та доцільність «перелікового підходу» до окреслення такої категорії потерпілих у диспозиції статті. Водночас авторка акцентує увагу, що такий спосіб викладу має і свої недоліки. Перший із них полягає у несистемних змінах до переліку таких осіб, що породжує ситуацію фрагментарної нормативно-правової оцінки, яка має як зовнішній, так і внутрішній вияв. Другий – стосується доцільності включення до категорії «державний діяч» осіб, які не виконують керівні функції у державно-владній структурі. З огляду на представлені недоліки авторка наголошує на необхідності внесення змін до ст. 112 КК. Ключовим критерієм, який має братися до уваги у цій площині, називає покладання на особу керівних повноважень у тому чи іншому секторі державної політики на загальноукраїнському рівні. Враховуючи такі уточнення, дослідниця називає змістовні ознаки потерпілого як обов’язкової конститутивної компоненти посягання за аналізованою статтею, доведення яких є необхідним для притягнення винного до відповідальності.

The article is devoted to the study of the problem of the criminal legal protection of a statesman as a victim under Article 112 of the Criminal Code, whose life is considered a guarantee of political stability in the state. Through the prism of studying the etymological nature of the concept of «statesman» and researching the historical aspects of the drafting of Article 112 of the Criminal Code, the author proves the validity and expediency of the «list approach» to defining this category of victims in the disposition of the article. At the same time, the author emphasises that this method of presentation has its drawbacks. The first of these is the unsystematic changes to the list of such persons, which creates a situation of fragmented regulatory and legal assessment, which has both external and internal manifestations. The second relates to the appropriateness of including in the category of «statesman» persons who do not perform governance functions in the state power structure. In view of these shortcomings, the author emphasises the need to amend Article 112 of the CC. The key criterion that should be taken into account is the fact that a person is entrusted with managerial powers in a specific area of public policy at the national level. In light of these clarifications, the researcher identifies the substantive characteristics of the victim as a mandatory component of the offence under the analysed article, the proof of which is necessary to bring the perpetrator to justice. These are: 1) legal status; 2) actions within powers and law; 3) actual/legal link at offense time.