Проблемні аспекти визначення суб’єкта посягання на територіальну цілісність і недоторканність України в умовах транснаціональних інформаційних загроз

Abstract

Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем кримінально-правової охорони територіальної цілісності та недоторканності України в умовах зростання ролі інформаційного простору у вирішенні геополітичних завдань. Особливо наголошується на небезпечності ситуацій, коли деструктивні інформаційні впливи здійснюються іноземними суб’єктами або публічними особами, здатними формувати міжнародну суспільну думку. Метою статті є з’ясування можливості кримінально-правової оцінки публічного заперечення існування України у контексті положень ст. 110 КК України, виявлення теоретичних та практичних проблем її правозастосування, а також обґрунтування авторських пропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства в цій сфері. Здійснено аналіз положень ст. 110 КК України крізь призму принципів дії кримінального закону у просторі та за колом осіб, а також доведено, що нині чинна її редакція містить певні прогалини у питанні притягнення до відповідальності іноземних суб’єктів, які, не будучи представниками влади іноземних держав, здійснюють підривну інформаційну діяльність проти України за її межами. Окрему увагу приділено вивченню судової практики, яка свідчить про можливість застосування ч. 2 та ч. 3 ст. 110 КК України до іноземних посадових осіб лише у разі наявності кваліфікуючих ознак, зокрема статусу представника влади. Проведено стислий екскурс у розвиток кримінального законодавства щодо захисту державного суверенітету та свободи вираження поглядів від радянського періоду до сучасності, який показав, що історично подібні кримінально-правові заборони нерідко використовувалися як інструмент політичного й ідеологічного впливу, що зумовлювало ризики обмеження свободи слова. При цьому проаналізовано базові міжнародно-правові стандарти у сфері забезпечення свободи вираження поглядів, які встановлюють критерії допустимості обмежень таких прав, та обґрунтовано необхідність дотримання принципів правової визначеності, пропорційності та необхідності навіть в умовах воєнного стану. У результаті дослідження запропоновано авторське бачення редакції диспозиції ч. 2 ст. 110 КК України, в якій обґрунтовується доцільність розширення кола спеціальних суб’єктів за рахунок включення громадських діячів та публічних осіб.This article examines current issues relating to the protection of Ukraine’s territorial integrity and inviolability under criminal law, against the backdrop of the growing role of the information sphere in addressing geopolitical challenges. Particular emphasis is placed on the dangers posed by situations where destructive information campaigns are carried out by foreign entities or public figures capable of shaping international public opinion. The aim of the article is to ascertain the possibility of a criminal law assessment of public denial of Ukraine’s existence in the context of the provisions of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine, to identify theoretical and practical problems in its application, and to substantiate the author’s proposals for further improvement of the current legislation in this area. This paper analyses the provisions of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine through the prism of the principles governing the territorial and personal scope of criminal law, and demonstrates that the current version of the article contains certain gaps regarding the prosecution of foreign entities which, whilst not being representatives of foreign states, carry out subversive information activities against Ukraine outside its borders. Particular attention is paid to the study of judicial practice, which indicates that Parts 2 and 3 of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine may be applied to foreign officials only where qualifying characteristics are present, in particular the status of a representative of authority. The article also provides a brief overview of the development of criminal legislation regarding the protection of state sovereignty and freedom of expression from the Soviet period to the present day, which has shown that, historically, such criminal law prohibitions were often used as an instrument of political and ideological influence, thereby posing risks of restricting freedom of speech. At the same time, the article analyses the fundamental international legal standards in the field of ensuring freedom of expression, which establish the criteria for the admissibility of restrictions on such rights, and justifies the necessity of adhering to the principles of legal certainty, proportionality and necessity even under martial law. The study presents the author’s proposed revision of the wording of Part 2 of Article 110 of the Criminal Code of Ukraine, which justifies the need to expand the scope of specific offenders to include public figures and public personalities.