Кримінальна відповідальність за домагання дитини для сексуальних цілей: соціальна обумовленість та склад кримінального правопорушення

Abstract

Куковинець Д.О. Кримінальна відповідальність за домагання дитини для сексуальних цілей: соціальна обумовленість та склад кримінального правопорушення. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, Харків, 2026.

Представлена робота є першим у вітчизняній науці кримінального права дослідженням, спеціально присвяченим ґрунтовному осмисленню питань соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за домагання дитини для сексуальних цілей, узагальненню основних підходів держав-членів ЄС щодо регламентації подібної заборони у власному законодавстві, аналізу та характеристиці складу цього кримінального правопорушення в національній кримінально-правовій площині.

Визначено та з’ясовано зміст обставин, що соціально обумовлюють установлення та збереження кримінальної відповідальності за домагання дитини для сексуальних цілей, серед яких: 1) суспільна небезпечність діяння; 2) системно-правова несуперечливість; 3) чіткість і ясність мови; 4) зміна умов життя суспільства; 5) наявність можливості боротьби з діянням за допомогою кримінально-правових засобів; 6) наявність ресурсів для здійснення кримінального переслідування; 7) співрозмірність позитивних і негативних наслідків заборони; 8) повнота й ненадмірність заборони; 9) повнота складу кримінального правопорушення. Зауважено, що всі обставини, за виключенням чіткості та ясності мови, під час нормативного визначення кримінального правопорушення у ст. 156-1 КК було дотримано належним чином.

Удосконалено наукове розуміння законодавчих основ кримінальної відповідальності за подібні діяння у кримінальному законодавстві держав-членів ЄС. На підставі виокремлення низки класифікаційних критеріїв виявлено подібності та відмінності у їх кримінально-правовому регулюванні.

Обґрунтовано, що родовий об’єкт кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена розділом IV Особливої частини вітчизняного КК (серед яких і аналізоване), становлять суспільні відносини, що убезпечують сексуальні стосунки. Основними безпосередніми об’єктами домагання дитини для сексуальних цілей визначено суспільні відносини, що убезпечують інформаційну сексуальну недоторканість дитини, та / або суспільні відносини, що убезпечують інформаційний рівень сексуальної свободи дитини. На підставі вивчення структури таких суспільних відносин установлено їх предмет (під яким запропоновано розуміти безпеку сфери спілкування дітей від домагань для сексуальних цілей), учасників (серед яких – уповноважений суб’єкт – дитина та зобов’язані: держава, громадські об’єднання, міжнародні організації, окремі юридичні особи, social інституції та повнолітні фізичні особи) та соціальний зв’язок (що, з одного боку, виражається у поведінці зобов’язаних суб’єктів, що спрямована на убезпечення сфери спілкування дітей від домагання для сексуальних цілей, а з другого – полягає в пасивному стані захищеності уповноважених учасників таких відносин – дітей – від такого роду посягань).

Установлено, що паралельно зі завданням шкоди суспільним відносинам, що убезпечують інформаційну сексуальну недоторканість дитини, посягання одночасно відбувається й на суспільні відносини, що убезпечують нормальний психічний розвиток дитини, що дозволяє казати про наявність у такому випадку додаткового обов’язкового об’єкта. Водночас аргументовано, що, якщо основним безпосереднім об’єктом за ст. 156-1 КК виступають суспільні відносини, що убезпечують інформаційний рівень сексуальної свободи дитини, характер зазначеного об’єкта трансформується в додатковий факультативний. Виявлено, що додатковими факультативними об’єктами аналізованого правопорушення є суспільні відносини у сферах нормального духовного або соціального розвитку дитини. При цьому зазначено, що встановлення факультативних об’єктів має значення для кримінально-правової характеристики вчиненого діяння.

Доведено, що потерпілим від такого кримінального правопорушення є дитина, незалежно від наявності або відсутності родинних зв’язків із правопорушником, у віці від 14 до 16 років – за ч. 1 ст. 156-1 КК; від 14 до 18 років – за ч. 2 статті; від народження і до 14 років – за її ч. 3.

Всебічно досліджено об’єктивну сторону складу домагання дитини для сексуальних цілей. Констатовано, що її обов’язковими ознаками є суспільно небезпечне діяння та засоби / знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

З’ясовано, що «пропозиція зустрічі» та «вчинення хоча б однієї дії, спрямованої на те, що така зустріч відбулася» являють собою хронологічно пов’язану сукупність, що покладається в основу ознаки суспільно небезпечного діяння за ст. 156-1 КК. Розкрито уявлення про «пропозицію зустрічі» як про вираження наміру правопорушника про його спільне перебування з дитиною в фізичному або кіберпросторі, що уможливлює їх взаємодію сексуального характеру, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних систем або технологій. Доведено, що такое вираження наміру може мати як вербальний (словесний), так і невербальний (позасловесний) вияв; останній при цьому не є самостійним (у контексті кримінально-правового значення), а має доповнювати перший. У результаті аналізу «пропозиції зустрічі» з позиції перформативного висловлювання виявлено типові мовні маркери, якими може послуговуватися правопорушник під час здійснення домагання дитини для сексуальних цілей, та запропоновано їх групування.

На підставі вивчення примітки до ст. 156-1 КК запропоновано надати у її тексті визначення «пропозиції зустрічі» та конкретизувати зміст вже наведеного визначення «зустрічі».

Обґрунтовано розуміння кримінального правопорушення за ст. 156-1 КК як такого, що має формальний склад. На цій підставі зауважено, що лише однієї пропозиції зустрічі не достатньо для констатації його завершеності. Аргументовано, що після такої дії неодмінно має слідувати хоча б одна інша – спрямована на те, щоб відповідна зустріч із дитиною відбулася. Позначено, що своєю сутністю така дія (дії) має (-ють) володіти ознаками реальності, конкретності та достатності для реалізації сексуально зумовленого задуму правопорушника. Виділено різновиди таких дій залежно від характеру їх вчинення, способу впливу та природи.

Виявлено, що використання інформаційно-комунікаційних систем або інформаційно-комунікаційних технологій є законодавчо виокремленими (у силу своєї типовості) різновидами засобу / знаряддя вираження дитині пропозиції зустрічі, що перебувають у різноманітті інших, неназваних у законі різновидів цих ознак. Висловлено думку, що остаточне вирішення питання, що мало місце в конкретному випадку – засіб чи знаряддя – залежатиме від контексту та особливостей комунікації між правопорушником і потерпілим.

Констатовано, що спосіб, місце, час, обстановка вчинення домагання дитини для сексуальних цілей є будь-якими і не впливають на кваліфікацію. Разом із цим позначено найбільш характерні для цього кримінального правопорушення способи, а також сформульовано твердження, що використання правопорушником інформаційно-комунікаційних систем або інформаційно-комунікаційних технологій зумовлює специфічне місце вчинення кримінального правопорушення, яким запропоновано розглядати кіберпростір.

У процесі дослідження суб’єктивної сторони складу домагання дитини для сексуальних цілей установлено, що змістом усвідомлення як інтелектуальної ознаки прямого умислу має охоплюватися фактичний бік та соціальна сутність діяння. Окрім цього, доведено, що має відбиватися у свідомості особи на рівні знання чи усвідомлення можливості й вікова ознака потерпілого, тобто те, що він є дитиною. Змодельовано приблизний перелік обставин / факторів, що можуть свідчити про таке уявлення. Водночас описано зміст бажання як вольової ознаки прямого умислу: зазначено, що особа має спрямовувати свою волю на пропозицію зустрічі та вчинення хоча б однієї дії, спрямованої на те, щоб така зустріч відбулася, а також ставитись до них як до специчічного засобу здійснення щодо дитини в майбутньому дій сексуального характеру, розпусних дій або виготовлення за її участі дитячої порнографії.

Розкрито сутність мети як обов’язкової ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156-1 КК. Визначено, що вона має подвійний характер і складається з найближчої (попередньої), що стосується формування в дитини готовності зустрітися, та кінцевої (остаточної), що спрямована на вчинення будь-яких дій сексуального характеру (за ч. 1), розпусних дій (за ч. 1) або втягнення дитини у виготовлення дитячої порнографії (за ч. 2).

На підставі вивчення біологічно-фізіологічної (суб’єктивної), культурно-інтерпретаційної (об’єктивної) та змішаної моделей до розкриття сутності поняття «дії сексуального характеру», а також аналізу найширшого, середнього та звуженого способів трактування його змісту (із залученням потенціалу історичного, телеологічного чи логічного тлумачення норми права) виявлено, що до мети «вчинення будь-яких дій сексуального характеру» фактично включено уявлення про майбутній сексуальний контакт, пов’язаний із вагінальним, анальним, оральним проникнення в тіло дитини (як за допомогою геніталій, іншого органу, частини тіла, так і будь-яких сторонніх предметів) (нормативними орієнтирами чого одночасно є положення ст. 152 та ст. 155 КК).

Під метою «вчинення дій розпусного характеру» запропоновано розуміти уявлення про вчинення щодо дитини віком до шістнадцяти років інтелектуальних чи фізичних дій, пов’язаних із задоволенням сексуальної пристрасті правопорушника та/або збудженням сексуального інстинкту в дитини (що відповідає ст. 156 КК).

Натомість у процесі дослідження мети «втягнення у виготовлення дитячої порнографії» виявлено, що за такого її законодавчого формулювання реальні прагнення порушника обмежується лише певним проміжним етапом у виді «втягнення», що у відриві без «виготовлення» не становить певної «цінності» для нього. У зв’язку з цим запропоновано уточнити нормативне позначення такої мети на «виготовлення дитячої порнографії», а її зміст на теоретичному рівні слід пов’язати з уявленням про створення за участю неповнолітньої особи дитячої порнографії або внесенні змін до вже створеної продукції такого характеру, її відтворенні чи розмноженні (що відсилає до положень ст. 301-1 КК відповідно).

Констатовано, що мотив при вчиненні домагання дитини для сексуальних цілей не має обов’язкового характеру. Водночас його найбільш типовим різновидом, що матиме значення для процесу доказування та кримінально-правової характеристики, є мотив задоволення власної сексуальної пристрасті (що, однак, не виключає наявності й інших, наприклад, самоствердження, прагнення влади і контролю, задоволення сексуальної пристрасті іншої особи, корисливий, помсти).

Установлено, що суб’єкт складу домагання дитини для сексуальних цілей є спеціальним – фізичною, осудною особою, яка на момент вчинення кримінального правопорушення досягла вісімнадцяти років. Доведено, що установлення ознаки «повноліття» правопорушника при цьому є цілком обґрунтованим законодавчим рішенням, адже має конвенційне походження й пояснює суспільну небезпечність діяння наявністю вікової та психологічної асиметрії між правопорушником і потерпілим.

На підставі вивчення зарубіжної практики та позицій респондентів із Національної поліції України визначено перспективи застосування правила «Ромео і Джульєтти» (положення, що виключає відповідальність за сексуальні кримінальні правопорушення у разі, якщо потерпіла дитина дає добровільну згоду на сексуальну взаємодію з особою, близькою їй за віком, ступенем розвитку або фізичної та психологічної зрілості) як на рівні окремих статей розділу IV Особливої частини КК, так і ст. 156-1 КК зокрема.

Підтримано наукові пропозиції щодо розширення кола суб’єктів за ст. 156-1 КК завдяки вказівці на «членів сім’ї чи близьких родичів, особу, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього».

Практичне значення отриманих наукових результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані в нормотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчальній діяльності, зокрема під час удосконалення чинного КК, підвищення ефективності розслідування і судового розгляду справ відповідної категорії, а також у подальших наукових дослідженнях і навчально-методичному забезпеченні освіти відповідно.