Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність

Abstract

Крот М.А. Колабораційна діяльність: соціальна обумовленість, склад кримінального правопорушення та караність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, Харків, 2026.

Дослідження присвячене науково-правовому аналізу колабораційної діяльності як кримінально караного діяння. У роботі зосереджено увагу на соціальній обумовленості ст. 111-1 КК України та деяких аспектах зарубіжного досвіду регламентації кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, охарактеризовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, досліджено проблемні питання відмежування колабораційної діяльності від суміжних кримінально караних діянь, проаналізовано найбільш дискусійні питання застосування ст. 111-1 КК України шляхом вивчення судової практики, а також окреслено пропозиції з удосконалення КК України у частині кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом.

У дисертації виділено та розглянуто чотири групи обставин, що обґрунтовують існування та подальше збереження норми про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність (ст. 111-1 КК України): суспільні, нормативно-правові, інституційні та кримінологічні. Встановлено, що серед суспільних обставин визначальну роль відіграють економічні, політичні та інформаційно-психологічні, які сформували підґрунтя для виникнення та поширення колабораціонізму на території України та зумовили формування кримінально-правової політики у цій сфері. З приводу нормативно-правових обставин зазначається, що вони відбивають стан правової регламентації відносин у галузі національної безпеки, зокрема протидії співпраці з ворогом. Інституційні обставини представлені наявною системою спеціальних органів та інститутів у державному апараті, що здійснюють протидію колабораційній діяльності, ефективність діяльності яких залежить від чіткого розмежування повноважень між ними та забезпечення їх належної координації. Кримінологічні обставини визначають суспільну небезпечність таких діянь, можливість і доцільність застосування кримінально-правових заходів боротьби з ними, поширеність та рівень їх латентності.

За результатами проведеного порівняльно-правового аналізу законодавства зарубіжних країн про кримінальну відповідальність за співпрацю з ворогом встановлено, що наявність спеціальних норм властива, як правило, лише законодавству тих країн, які зазнавали збройної агресії та окупації їх території, що стало їх реакцією на безпекові виклики (зокрема, Грузії та Республіки Молдова), тоді як у більшості зарубіжних держав – членів ЄС (за винятком Литовської та Естонської республік, кримінальні кодекси яких містять спеціальні норми про співпрацю з ворогом) відповідні діяння охоплюються складами державної зради, допомоги ворогу чи іншими злочинами проти держави. Це дозволило констатувати, що українська модель кримінально-правової протидії колабораційній діяльності є унікальною за рівнем нормативної диференціації та деталізації, а отже, може стати орієнтиром для вдосконалення кримінального законодавства інших держав. Так само звернено увагу на чинники, які зазвичай впливають на кримінально-правову політику зарубіжних країн та рівень сприйняття співпраці з ворогом на державному рівні та серед населення, до яких віднесено: історичні передумови, політичну ситуацію у країні, суспільні настрої та політику країн. Встановлено, що зазвичай найбільш суворі покарання застосовувалися до осіб, які найбільш активно підтримували окупаційну адміністрацію.

У дослідженні охарактеризовано родовий та безпосередній об’єкти складу колабораційної діяльності. Сформульовано, що родовим об’єктом аналізованого складу кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони основ національної безпеки України. Встановлено, що безпосередній об’єкт колабораційної діяльності диференціюється залежно від конкретної сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки, на яку посягає відповідна форма цього кримінального правопорушення. Аргументовано, що колабораційна діяльність посягає на суспільні відносини у сфері національної безпеки, які спрямовані на захист інформаційного напрямку (ч.ч. 1, 6), виникають з трудових правовідносин (ч. 2, 5), пов’язані з інформаційним впливом у закладах освіти, а також відповідністю навчального процесу українським стандартам освіти (ч. 3), випливають з економічних взаємовідносин (ч. 4), дотичні до виборчого процесу (ч. 6) та суспільні відносини у критично важливих сферах національної безпеки держави: правосуддя, правоохоронної діяльності та обороноздатності (ч. 7).

У роботі проаналізовано об’єктивну сторону складу колабораційної діяльності. Встановлено, що у КК України криміналізовано інформаційний, посадовий, освітній, економічний, політичний та воєнний колабораціонізм. Діяння, передбачені частинами 1 та 2 ст. 111-1 КК України, є кримінальними проступками, а інші діяння – злочинами. Сформульовано нові підходи до тлумачення та кваліфікації окремих форм колабораційної діяльності. Обґрунтовано, що ознака публічності має визначатися не лише кількістю адресатів, а насамперед здатністю відповідного висловлювання створити реальну загрозу національній безпеці. Крім того, запропоновано законодавчо закріпити єдиний функціональний підхід до всіх форм посадового колабораціонізму, за якого наявність складу кримінального правопорушення (зокрема, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК) пов’язується не з органом, у якому працює особа, а з характером її повноважень. Доведено, що всі форми посадового колабораціонізму (частини 2, 5, 7 ст. 111-1 КК України) є закінченими з моменту зайняття посади у відповідних органах чи обрання до них, незалежно від того, чи фактично виконувала особа передбачені посадою функції. Так само в дисертації уточнено зміст окремих форм колабораційної діяльності, зокрема пропаганди у закладах освіти, впровадження стандартів освіти держави-агресора, передачі матеріальних ресурсів, провадження господарської діяльності, здійснення інформаційної діяльності, проведення заходів політичного характеру, добровільної участі громадян України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях та надання їм допомоги у веденні бойових дій проти України.

За результатами дослідження суб’єктивних ознак діянь, які становлять колабораційну діяльність, констатовано, що суб’єкт цього кримінального правопорушення є спеціальним, який характеризується сукупністю загальних ознак (фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку кримінальної відповідальності) та додатковою ознакою – громадянством України. При цьому наголошено, що зміна переконань особи під впливом умов окупації не свідченням наявності медичного критерію неосудності за відсутності психічного розладу. Крім того, доведено, що для окремих форм колабораційної діяльності, передбачених частинами 3, 5 та 7 ст. 111-1 КК України, необхідна наявність й інших додаткових спеціальних ознак суб’єкта – відповідної освіти, стажу, кваліфікації або правового статусу тощо.

Під час аналізу суб’єктивної сторони колабораційної діяльності обґрунтовано позицію про можливість вчинення колабораціної діяльності як з прямим, так і непрямим умислом. При цьому наголошено, що прямий умисел наявний у випадку вчинення діяння з ідеологічних мотивів, коли діяльність на користь держави-агресора є самоціллю, а непрямий умисел може мати місце у випадках, коли співпраця є лише засобом досягнення інших цілей (корисливих чи побутових), а шкода державним інтересам виступає побічним, хоча й усвідомлюваним результатом. Крім того, у роботі визначено кримінально-правове значення мотиву та психоемоційного стану, які хоча й не є обов’язковими ознаками аналізованого складу, проте мають встановлюватися під час кваліфікації діяння для відмежування добровільної співпраці з державою-агресором від вимушеної поведінки в умовах окупації. Так само доведено, що загальною метою вчинення колабораційної діяльності, незважаючи на відсутність прямої вказівки на це в законі, слід вважати заподіяння шкоди національним інтересам України. Водночас констатовано, що щодо окремих форм колабораційної діяльності законодавцем передбачені спеціальні цілі, встановлення яких є обов’язковим під час кваліфікації (ч. 1, ч. 3, ч. 4 в частині провадження господарської діяльності, ч. 5 в частині публічних закликів, ч. 6 ст. 111-1 КК України).

Окрему увагу в дисертації приділено визначенню критеріїв та на їх підставі розмежуванню колабораційної діяльності із суміжними складами кримінальних правопорушень (зокрема, з державною зрадою (ст. 111), пособництвом державіагресору (ст. 111-2), шпигунством (ст. 114), т.зв. несанкціонованим поширенням військово значущої інформації (ст. 114-2), пропагандою війни (ст. 436), кримінальними правопорушеннями, передбаченими ст. 436-2, 260 КК України).

У підсумку запропоновано основні напрями вдосконалення ст. 111-1 КК України, спрямовані на усунення надмірної криміналізації, законодавчих колізій і забезпечення більш чіткої диференціації кримінальної відповідальності: 1) звуження криміналізації до дійсно суспільно небезпечних форм співпраці з ворогом шляхом виключення з-під дії КК України діянь, що спрямовані на забезпечення життєдіяльності населення на ТОТ (наприклад, провадження певних видів господарської діяльності, зайняття посад, без яких неможливо організувати надання житлово-комунальних, транспортних, медичних, освітніх послуг тощо); 2) розгляд крізь призму малозначності діянь, які не можуть заподіяти шкоду національній безпеці, зокрема, зайняття посад, не пов’язаних з виконанням організаційнорозпорядчих або адміністративно-господарських функцій; 3) перегляд диспозицій ст. 111-1 КК України, які можуть призвести до правової колізії, шляхом виключення дублюючих та невизначених форм колабораційної діяльності (зокрема, передбачених ч. 5 публічних закликів до проведення незаконних виборів чи референдумів на ТОТ з огляду на їх охоплення ч. 1 ст. 111-1 КК України, закріпленої у ч. 6 активної участі у проведенні заходів політичного характеру через їх підпадання під інші зазначені в цій частині форми політичного колабораціонізму, передбаченого ч. 7 надання допомоги у ведення бойових дій проти України як такого що слід розглядати у контексті норм про співучасть, та ін.); 4) забезпечення існування виключно функціонального підходу під час конструювання норм про посадовий колабораціонізм; 5) передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 111-1 КК України.