Державна зрада: до визначення злочину та змісту протиправного діяння «перехід на бік ворога»

Abstract

Наукову статтю присвячено дослідженню кримінальної відповідальності за державну зраду в Україні. На підставі аналізу КК УРСР 1960 р., матеріалів проєкту КК незалежної України, а також чинного КК 2001 р. та подальших змін до його тексту показано еволюцію законодавчих підходів до розуміння цього злочину, зокрема, з позиції визначення його назви, форм та змісту зрадницьких дій. Окрему увагу приділено такій формі державної зради, як «перехід на бік ворога в період збройного конфлікту». Установлено, що за своїм характером вона полягає в активній поведінці – фізичній, інформаційній, змішаній, яка може відбуватися на виконання ворожого завдання чи за власною ініціативою. При цьому момент закінчення державної зради пов’язується не лише з установленням фактичних стосунків із ворогом у формі надання згоди на співпрацю з ним, а й може відбутися з початку вчинення ініційованої зрадником небезпечної дії на користь ворожої сторони. Зроблено висновок, що державна зрада у такій формі можлива тільки при збройних конфліктах міжнародного характеру. Констатовано, що у разі оголошення стану війни, дії зрадників мають кваліфікуватися за ч.2 ст. 111 КК – за обставиною «в умовах воєнного стану». Установлено, що зміна обстановки в державі впливає на правову оцінку суміжної з «переходом на бік ворога» формою зрадницьких діянь – «наданням допомоги», яка, натомість, здійснюється у мирні часи. Водночас, у разі відсутності безпосереднього зв’язку дій винного з обстановкою в умовах воєнного стану, його поведінка може бути кваліфікована як «надання допомоги».

This scientific article is devoted to the research of criminal liability for treason. Based on an analysis of the provisions of the 1960 CC of the Ukrainian SSR and the draft CC of Ukraine, as well as the provisions of the 2001 CC and subsequent amendments, the author illustrates how legislative approaches to defining this crime have evolved, particularly with regard to its name, forms and content. Particular attention is paid to the form of treason known as ’defecting to the enemy during an armed conflict’. It has been established that such an act, by its nature, consists of active behaviour that can manifest as physical or informational actions (or a combination thereof) and can be carried out either in fulfilment of an enemy task or on one’s own initiative. At the same time, the moment at which high treason is committed is not only associated with the establishment of actual relations with the enemy, in the form of consenting to cooperate with them, but it may also occur from the moment the traitor initiates dangerous action in favour of the enemy. As the defining features of ’defecting to the enemy’ are the circumstances and timing of the act, it can be concluded that this form of treason is only possible in international armed conflicts, which are characterised by the time it takes for them to emerge, be localised, or transition to a state of war. At the same time, it was noted that, in the event of a declaration of war, the actions of traitors should be classified under Part 2 of Art. 111 of the CC in circumstances involving martial law. It has been established that a change in the state’s situation to a ’period of armed conflict’ or ’martial law’ affects the legal assessment of treasonous acts related to ’defecting to the enemy’ – ’providing assistance’, which is carried out in peacetime for the state. However, in the absence of a direct link between the actions of the guilty party and the situation under martial law, their behaviour may be classified as ’providing assistance’.