Практика протидії кримінальним правопорушенням у сфері використання інформаційних технологій

Abstract

У статті на основі аналізу відкритих даних оцінюється поточний стан протидії кримінальним правопорушенням, відповідальність за які передбачена статтями 361–3631 КК України. Залежно від рівня поширеності такі суспільно небезпечні діяння класифіковано на три види: високої, середньої та низької поширеності. Установлено, що до осіб, які вчинили «комп’ютерні» кримінальні правопорушення, застосовуються порівняно менш суворі засоби кримінально-правового регулювання. При цьому за специфікою використання таких засобів кримінально карані діяння в сфері використання інформаційних технологій поділено на дві групи. До першої включено правопорушення, що характеризуються застосуванням штрафів та частим укладанням угод про визнання винуватості, до другої – такі, за які частіше використовується звільнення від покарання, і ті, щодо яких із меншою частотою укладаються угоди. Зроблено висновок, що практика протидії такому виду злочинності проходить етап формування, не є сталою та розвивається під постійним впливом оновлення інформаційних технологій. Закцентовано увагу, що однією із найбільш важливих проблем у цьому аспекті є примітивізація. У зв’язку з цим запропоновано перспективні напрями вдосконалення законодавства: встановлення чітких критеріїв суспільної небезпечності; заміна складних переліків технічних засобів більш узагальненим поняттям «комп’ютерна система»; перегляд та оптимізація норм щодо інформації з обмеженим доступом.

Based on the analysis of open data, the article assesses the current state of the fight against crimes for which liability is provided by Articles 361-363-1 of the Criminal Code. Depending on the degree of prevalence, such socially dangerous acts are classified into three types: high, medium and low prevalence. The author establishes that comparatively less severe means of criminal law regulation are applied to persons who have committed ’computer’ criminal offences. At the same time, according to the specifics of the use of such means, criminal offences in the field of information technology use are divided into two groups. The first group includes offences characterised by fines and frequent plea bargaining, while the second group includes offences for which exemption from punishment is more often used and those for which plea bargaining is less frequent. It is concluded that the practice of combating this type of crime is in the process of formation, is not sustainable and is developing under the constant influence of information technology updates. The author emphasises that one of the most important problems in this respect is primitivisation. In this regard, the author suggests promising areas for improvement of legislation, including the establishment of clear criteria of public danger; replacement of complex lists of technical means by a more generalized concept of «computer system»; revision and optimisation of the rules on restricted information.