Наукова спадщина академіка В. В. Сташиса в сучасному кримінально-правовому дискурсі

Abstract

Стаття присвячена аналізу творчої спадщини видатного українського ученого-криміналіста академіка В. В. Сташиса в контексті сучасного кримінально-правового дискурсу. Передусім, висувається пропозиція про найменування відповідного напряму наукових досліджень «персональною доктринологією» і відтак застосовується персонально-доктринологічний підхід до вивчення наукових ідей, суджень та пропозицій, сформульованих В. В. Сташисом. Зокрема, викладаються його ідеї, які були висловлені ним під час робіт із підготовки проєктів КК УРСР 1960 р. та КК України 2001 р., показується, як ці ідеї вплинули на зміст названих кримінальних законів, а також – на практику їх застосування. Крім того, аналізуються матеріали наукових публікацій В. В. Сташиса, передусім – з проблем інституту покарання та норм кримінального права про відповідальність за кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини та у сфері господарської діяльності. В першу чергу, показані ідеї науковця щодо формування системи й окремих видів покарань, про заміну смертної кари довічним позбавленням волі, про трансформацію субінституту умовного засудження в субінститут звільнення від відбування покарання з випробуванням та ін. Далі розглядаються ідеї В. В. Сташиса щодо норм про відповідальність за кваліфіковані склади умисного вбивства, а також деякі інші кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я людини. Нарешті, висвітлені його ідеї щодо відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності та показаний їх розвиток у науці до сьогодення. Окремо звернута увага на питання використання наукових здобутків академіка В. В. Сташиса під час підготовки навчальної літератури, а також – науково-практичних коментарів до кримінального законодавства України. Констатовано, що творча спадщина вченого стала позачасовим надбанням юридичної науки й активно використовується не лише для подальшого розвитку наукових досліджень чи в університетському викладанні, але й у практиці законотворення, а так само – й у практиці правозастосування.