Воєнні злочини та кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України: основні тенденції правозастосовної диференціації

Abstract

У статті досліджено окремі аспекти проблеми правозастосовної диференціації воєнних злочинів від кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України. Виявлено випадки, коли у судовій практиці фактично тотожні діяння в одних випадках кваліфікуються за статтями розділу І Особливої частини КК України, а в інших – як воєнний злочин, що віднесено до правової невизначеності судової практики. Водночас запропоновано окремі шляхи її вдосконалення. Зокрема, ухвалення рішень громадянином України, призначеним окупаційною владою «суддею», від імені Російської Федерації, окремі з яких порушують закони та звичаї війни, запропоновано кваліфікувати за сукупністю статей 111 та 438 КК України (якщо оцінка надається одним вироком). Досліджено, що керівництво громадянами України російськими «військово-патріотичними рухами» (на кшталт «Юнармії») і, як наслідок, мілітаризація українських дітей, є воєнним злочином та потребує кваліфікації за ст. 438 КК України. Зроблено висновок, що призначення окупаційною владою громадянина України на керівну посаду незаконно створеного правоохоронного органу та вчинення ним дій, які є воєнним злочином, підлягають кваліфікації за сукупністю ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 та ст. 438 КК України (якщо оцінка надається одним вироком). Запропоновано у разі попередньої кваліфікації за ст. 111-2 КК України дій громадянина України, який сприяв військовослужбовцям збройних сил Російської Федерації у різних формах, встановлювати відсутність складу воєнного злочину. Доведено, що невибіркові обстріли об’єктів критичної інфраструктури, знищення цивільних об’єктів / цивільного майна доцільно кваліфікувати за сукупністю статей 113 та 438 КК України. Запропоновано варіанти кваліфікації дій громадян України, які на виконання завдань представників держави-агресора або інших осіб знищують шляхом підпалу майно, яке має стратегічне значення для України, є об’єктом критичної інфраструктури, а також автомобілі, належні військовослужбовцям Збройних Сил України.

This article examines certain aspects of the issue of distinguishing, in legal practice, between war crimes and criminal offences against the foundations of Ukraine’s national security. Cases have been identified where, in judicial practice, acts that are in fact identical are in some instances classified under the articles of Section I of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, and in others as war crimes; this has been attributed to the legal uncertainty of judicial practice, and specific ways to improve it have been proposed. In particular, it is proposed that decisions made by a citizen of Ukraine appointed as a ’judge’ by the occupying authorities on behalf of the Russian Federation, some of which violate the laws and customs of war, should be classified under Articles 111 and 438 of the Criminal Code of Ukraine (if assessed in a single judgment). It has been established that the leadership of Ukrainian citizens by Russian ’military-patriotic movements’ (such as Yunarmiya) and, as a consequence, the militarization of Ukrainian children, constitutes a war crime and requires classification under Article 438 of the Criminal Code of Ukraine. It has been concluded that the appointment by the occupying authorities of a Ukrainian citizen to a leadership position in an unlawfully established law enforcement body and the commission by that person of acts constituting a war crime are subject to classification under the combined provisions of Part 2 of Article 111, Part 7 of Article 111-1 and Article 438 of the Criminal Code of Ukraine (if the assessment is made in a single judgment). It is proposed that, in cases where the actions of a Ukrainian citizen who has assisted servicemen of the Armed Forces of the Russian Federation in various ways are preliminarily classified under Article 111-2 of the Criminal Code of Ukraine, the absence of the elements of a war crime should be established. It has been demonstrated that indiscriminate shelling of critical infrastructure and the destruction of civilian objects or civilian property should be classified under Articles 113 and 438 of the Criminal Code of Ukraine. Options are proposed for the classification of the actions of Ukrainian citizens who, in carrying out the orders of representatives of the aggressor state or other persons, destroy by arson property of strategic importance to Ukraine, which constitutes critical infrastructure, as well as vehicles belonging to servicemen of the Armed Forces of Ukraine.